Він виглядав просто: біленьке личко, курносий носик, темне волосся, обличчя все вкрите веснянками, гарна посмішка, легенька лляна сорочка, вже порвана біля ґудзика, затріпані штанці, зношені сандалі, на вигляд років дев'ять, але це не точно.
-" Я з тутешнього села, але його звідси не видно" - вказував на хащі густого, темного лісу.
- " Я бачу, ви вже тепер тут живете?" - запитав він.
-"Тимчасово" відповіла я.
-" Ну що я побіг, будьте обережні в великий місяць, а то привиди не заставлять себе чекати" - зауважив хлопчик.
-"Що? Привиди?" - налякано запитала в мене Меланія.
"Ну привиди, ви що мешкаєте в цьому будинку і навіть не знаєте, місцевої історії?" - здивовано запитав хлопчина.
" Ми тут недавно, ми взагалі думали тут нікого немає" - відповіла я.
-" Ви нікого не зустріли, не просто так, скоро місяць вповні, а за легендою, це місце прокляте, кожен повний місяць вони приходять за нами, але ми зачиняємось і не виходимо, а в будинках вони нас не дістануть"
Пережовування інформації в мене було дуже повільне, я не могла зрозуміти що до чого, з моїх вуст вирвалось тільки: -  " Що?!"
Він затримався на хвилинку і пошепки почав розповідати:
-"Існує така легенда, що ця бабуся, що тут жила, була одна, нікого не хотіла бачити, любила тишу та спокій, про неї багато різного  говорять, хтось каже, що вона була знахаркою, хтось, що темною відьмою, а хтось взагалі каже, що лісним духом. Так ось, над цією бабусею завжди глузували, ніхто її не слухав, навіть діти кидали камінцями. Кажуть, що в один прекрасний день, терпіння цієї старої луснуло і вона прокляла ціле селище, в якому досі проживаю я."
-" Це не правда" - викрикнула Меланка.
- " Ви ніби такі дорослі, а в це вірите, це ж казки, перестань" - скептично заперечила та засміялась я.
- " Я просто хочу вам допомогти, будьте обережні"
Хлопчик знову побіг в бік лісу, і за секунду його вже й не було видно.
-" Такий дивний" - посміхнулась я, дивлячись на сестру. Її очі були такі великі ніби зачаровані. Бачу вона сприйняла все дуже близько до серця. Ну що сказати, це дитина, вона живе історіями, тепер представляю як я буду слухати днями про цих привидів.
- "Вони нас заберуть?  Сховаймось." - мовила Меланка.
"Не бійся це все він вигадав, щоб нас налякати."
Вона посміхнулась і ми попрямували на пошуки полуниці та грибів.