Прийшовши до тями я, нічого не бачила і не відчувала , але згодом зір повернувся, а слух ні. Нічого не могла  зрозуміти так, як довкола мене не линуло не єдиного звуку. Я не могла вхопити сенс того, чому я нічого не чую? Мене охопила паніка одразу ж, як я здогадалась, що втратила слух. Але  страх різко обірвався при неочікувано  мовивших  словах:
- «З тобою все гаразд?» – мовила сестра.
- «Тепер вже так», - усміхнувшись промовила я.
Але, що це було, пів хвилини назад? Навколо панувала тиша, просто тиша, ось чому це так було незвично для мене.
По правді мовити,  я сиділа на вікні автомобіля, так так незвичайно це було і для мене, просто транспорт був перевернутий . По переказу сестри на нас щось впало коли ми їхали, слухаючи її я глянула на її обличчя,  там виднілась велика рана, але вона навіть не відчувала її так, як розповідала дуже швидко і налякано, що майже ні одного слова я не зрозуміла, але що татко спить я почула чітко. Налякана я підлетіла до тата і краще зовсім не дивилась в той бік. Від сильного поштовху він втратив  свідомість ,я стояла ще в шоці,  але сестра трясла батька думаючи, що він ще прокинеться.
В цей момент мене рвала одна думка про те . що ми втратили єдного хто міг нас охороняти і я вже не знала, що чекати від цієї долі, мені чомусь хотілось забрати тата з собою, але все розуміючи  я підійшла і взяла Меланку за її маленьку ручку і хотіла сказати, що це не сон, а…
Раптом нізвідки почулись постріли і вони ставали гучнішими ,  схопивши сестру і рюкзак з речами  ми побігли в ліс я знала , що тато б теж так зробив.
Приблизно минуло години 3, а ліс був  таким великим , здавалось, що він нескінченний  та несподівано мене щось потягло в інший бік, нібито якась надзвичайна сила взяла мене за руку я не можу передати те , що я тоді відчувала. І як би дивно це не здавалось, але  ми побачили кінець лісу.
Був тихий  весняний вечір , все переливалося в рожевих променях заходу сонця: і ті гори , які виднілись в далині, і те озеро, яке розкинулось біля пагорба і виблискувало на сонці, і навіть той дерев’яний будиночок, який був розташованій на тому самому пагорбі. Як тільки-но  вийшовши з того темного, навіть я мовила б зачарованого лісу і до моєї шкіри торкнулось світло, навіть душі якось  стало спокійніше і ми попрямували до будинку. Так, як було вже темно, а будинок був пустий,а   ми втомлені тому і зостались там. Я не могла заснути майже всю ніч, мене зтискали жахи, ще до того, як я лягла спати. Я думала про батька, про наше життя в про все що сталось і що могло статись. Підранок сон все ж таки заволодів мною і я втратила сили.