Вже тиждень, як ми мешкаємо, в будиночку біля озера. Знаєте тиша іноді заглушає весь біль, всі ці обставини, що з нами трапились, а іноді і навпаки підштовхує до спогадів.
    Потихеньку ми почали вживатись в роботу дорослих. Навчились рибалити, в старій коморі була зламана вудочка та крючки, довга робота і вуаля все готово, також навчились робити багаття, хоч я і чула, що це легко, не вірте нікому, зчесані руки до крові, крики, істерики і вуаля, нема що робити.
    Одним ранком ми сиділи, на озері, як зазвичай, Меланка захопливо розповідала нову історію, не встигаючи набрати повітря для продовження, була чудова погода, затишно, вітру геть не було, я уважно слухала не пропускаючи ні слова, аж доки з іншого краю озера не донісся дивний звук, я б сказала тріск, озеро хоч і велике, але ехо було дуже голосне.
     -"То заєць?" - запитала Меланка.
За камінням вигляду мало маленьке, темненьку істоту.
Але прищурившись, я розгледіла хлопчика, який заховався за великий камінь і підглядав за дивними гостями.
-" Здається за нами слідкують". Але ж тут немає людей, ми обійшли дуже великі території, але нічого не було. Можливо вони десь ховаються, та ні, що за нісенітниця.
     Тільки замітивши, що його викрили, він відразу зник, ми навіть не встигли правильно зреагувати. Що робити в такій ситуації?
      Думки були такими голосними, що перекривали всі питання Меланки, вона була не більш здивована ніж я.
-"Побігли за ним!" - кричала вона.
-"Він прийде ще раз, і ми з ним поговоримо нормально, ми ж не людоїди, він і так злякався, а ми зараз бігти за ним будемо, як він це зрозуміє?)" - відповіла, я так спокійно, ніби всього шторму. зараз в голові і немає.
       Три дні ми виходили, бродили, шукали хоч щось, ми навіть не знали, що, доки не замітили знову його, він махав нам і кливав до себе.
    Помалу ми підходили до нього, але якась обережність була присутня.
         -"Ви внучки Відьми"? - неочікувано запитав хлопчик.
-"Я, Я, Що???" - в мене пропала мова.
-" Якої відьми?" - запитала Меланка.
-" Вона мешкала в цьому будинку"- відповів хлопчик, вказуючи на наш теперішній притулок.
-" О... Ще цього нам не хватало"- пошепки промовила я, похиливши голову.
-" Емілія ти чула, ми відьми, ми тепер будемо літати на мітлах" - сміючись говорила Меланка.
" Та перестань Меланко, які мітли?"
" А ти взагалі хто ?" - прищурившись і водночас здивовано, я запитала незнайомця.