• -Ось. Це остання,- приємний таксист поставив валізу біля мене і усміхнувся.
  

• -Дякую вам за допомогу! Не знаю, як би я все це винесла на шостий поверх. Тримайте,- витягши з гаманця купюру, заплатила чоловіку.
  

• -Завжди радий допомогти.
  

  Я оглянула й у думці перерахувала сумки. Коли впевнилася, що нічого не загубила, вставила ключ у замок й зайшла у прихожу.

  Мене зустріло запилене приміщення з не дуже свіжим запахом. Ну звісно, тітка переїхала в Іспанію два роки тому, після чого сюди не заходила людська нога.

• -Тааак,- протягнула я,- мене чекає велика місія. Квартира сама себе не поприбирає.
  

У коридорчику з мебелі було всього лише  шафка для верхнього одягу, а також троє дверей.

За свої 23 роки я ще ні разу не була в тітки Каті вдома, хоча була з нею в хороших відносинах. Вона приїжджала на вихідні чи родинні свята й завжди привозила мені щось смачненьке, коли була малою, а коли підросла любила просто поговорити й поділитися з нею різною всячиною.

  Обійшовши квартиру, зрозуміла, що вона не дуже й велика. Всього лише компактна кухня, така ж ванна і одна велика кімната, яку поділили ширмою на дві частини, в одній вітальня, а в другій спальня.

  Швидко переодягнувшись я взялась за прибирання. Дякувати родичці, в домі знайшлась побутова хімія, тряпки й пилосмок.

  Я пихтіла, мурчала крізь зуби, згадувала злим, не тихим словом всіх, через кого потрапила в таку ситуацію, та все ж вилизала новий дім до блиску. 

  Тільки подумати! Ще тиждень тому я була важливим робітником, щасливою нареченою, яка готувалася до весілля мрії і обожнюваною донькою, а зараз з цього всього залишився один титул. Мій колишній мені зрадив, а оскільки він був по сумісництву директором фірми в якій працювала, я одним махом все втратила. Хоча він пропонував все залишити так як було, я не змогла. Ну не можу пробачити зраду, не можу жити з людиною, яка в будь-який момент може знайти мені заміну. 

  Тому, знайшовши тут роботу, я зібрала всі речі, взяла відкладені на весілля гроші, купила квиток на потяг і поїхала в нове життя. 

  Спочатку думала орендувати житло, але розказавши все тітці, вона дозволила взяти ключі й почати нове життя хоча б зі стабільним житлом.

  Ось так я тут опинилася. Після річок сліз від зради, океану гніву через постійні відмови на співбесідах, тут, до речі, без колишнього не обійшлось, й відчаю від власного безсилля я наважилася почати все з нуля.

  На одному ослі й роботі життя не потрібно зациклювати…

  Глянула на годинник. 17:23. 

"Поки не стало темно потрібно сходити в магазин"- подумала я.

Район, де знаходився мій дім був досить непоганим. Новобудови, навкруг яких розлягалися красиві вулички з кафе, магазинчиками й парками, тому прогулятися вечером буде де. Хоча з ким? Всі знайомі й подруги залишилася там, за спиною…

"Так, не розкисати! Ти розумна, симпатична, комунікабельна. Обов'язково знайдеш нових друзів!"- кричав розум, а на серці було сумно. Я звикла, що під боком завжди батьки, з якими можна поділитися всім, що гложе.

  Швидко купивши все, що потрібно, а цього виявилося багато, я попрямувала назад.

  Якось незвично. В такий час завжди були всі дома й ми сім'єю сідали вечеряти. Потрібно звикати!

 Коли їжа на перший час була готова, а одяг висів на стільці чекаючи на завтра, я пішла у ванну.

 Мене зустріло невелике приміщення у кавових тонах з цікавими візерунками, але головною родзинкою кімнати було дзеркало на півстіни. З люстерка на мене дивилася русява дівчина з сірими очима. Кучерява копна волосся після важкого дня стирчала у різні боки, а смуглява шкіра від втоми віддавала білизною. 

"Все таки я схудла"- пробігла думка в голові.

Можливо цей факт не так вирізнявся, будучи я низенькою, але природа нагородила мене ростом. 

Ріст… Головна причина всіх моїх комплексів. Коли низенькі  дівчата виглядали мило з будь-яким хлопцем, то я зі своїм 1.77, дивилася громіздкою.

  Тепла вода змогла мене розслабити і я на декілька хвилин забула всі проблеми. Коли очі почали злипатися я через силу і велике небажання була змушена вилізти.

 Через мить, у квартирі пролунав дзвінок.

• -Хто це?- нашвидкоруч одягнувши халат, попрямувала у прихожу.
  

Через вічко на мене дивились чоловік і жінка років 60-ти.

• -Добрий вечір,- привіталася я, відкривши двері.
  

• -І вам, не хворати,- першим заговорив низенький повноватий чоловік. На його лиці розспістерлась приємна усмішка.
  

• -Вибачте, а ви наша нова сусідка?-продовжила повновидна пані.  
  

• -Так, я Віталіна.
  

• -Я, Михайло Сергійович, а це Галина Лук'янівна.
  

• -Дуже приємно, може зайдете на чай?
  

На перший погляд люди здалися мені хорошими. Чому б і не запросити й не познайомитись краще?

• -Чого б не зайти, зайдемо,- жінка взяла за руку чоловіка й впевнено повела в квартиру,- а ми побачили, шо хтось в Катькіній квартирі ходить, от і подумали шо приїхала зі своєї Іспайнії, прийшли звітатися, а тут ти. Невже продала?
  

• -Ні, Катя моя родичка- мамина сестра двоюрідна, дозволила пожити тут, поки не адаптуюсь,- поки заварювала чай розказувала я.
  

• -Переїхала надовго?- Михайло Сергійович мав дуже добрі очі, він неначе тато на мене дивився.
  

• -Не знаю, як вийде. 
  

Ми сиділи й розмовляли, пара розповідала про людей, які жили в будинку, але розказували все по-доброму, не як пліткарі, а ніби батьки про своїх дітей.

Біля десятої вони пішли, а я попрямувала у ліжко.

  Але заснути так і не вийшло. Хтось включив музику й не планував лягати спати.