Феєричний початок дня! Я проспала, не поснідала, заблудилася і запізнилася на роботу! Дякую сусіди, доземний поклін вам!

  В офіс забігла зі швидкістю світла, дякуючи Богу, що не зустріла нікого по коридору.

  Віддихавшись і поправивши волосся, я зайшла в кабінет менеджера по набору персоналу, адже потрібно віддати всі необхідні документи.

  Після мого тихого стуку, мені дозволили зайти в кабінет.

• -Добрий день, я принесла документи для влаштування на роботу.
  

  Мене зустріла приємна посмішка миловидної дівчини, приблизно мого віку.

• -Добрий день, проходьте. Представтеся, будь ласка.
  

• -Я, Фітільок Віталіна Олександрівна, мене прийняли на ваканцію бухгалтера.
  

• -Ааа, я згадала. Трудова книжка, медична довідка і фото при вас?- діловито запитали мене.
  

• -Так. Вибачте, це ви мене приймали? Ви Мар'яна Євгенівна?
  

• -Це я,- підтвердила дівчина, а після цього продовжила,- Віталіно Олександрівно, оскільки наша фірма тільки відкрилася і робітників дуже мало, починати працювати потрібно вже з сьогодні, без випробувальних термінів. На вашому робочому місці ви знайдете ноутбук, декілька упаковок аркушів А4 і принтер. Проходьте за мною, я проведу вас у бухгалтерію і познайомлю з главбухом.
  

  Мар'яна Євгенівна піднялась і направилась до дверей, я хвостиком попрямувала за нею.

  Ми йшли по світлих коридорах проходячи повз кабінети з табличками.

• -Скажіть, будь-ласка, це ж виробництво меблів,- почала я,- де ж тоді сам цех? І чому вони в різних частинах?
  

• -Сам цех вже збудований і устаткований. Залишилося добудувати офісне приміщення. Ще приблизно два місяці і ми переїжджаємо, а поки бухгалтерія, дизайнери, рекламщики і адміністрація орендує приміщення тут.
  

Дівчина говорила манерно, стримано, при цьому не виражаючи емоцій, хоча в її кабінеті я бачила, що вона вміє усміхатися.

• -Проходьте, це ваш відділ.
  

• -Можна на ти? Мені не дуже зручно "викати"  однолітці,- запропонувала, коли ми на мить зупинились біля входу.
  

• -Звісно,- вона розцвіла від моєї пропозиції,- я рада, що хоч хтось мені це запропонував, а то я цілий день сиджу в своєму кабінеті й зі мною не сильно зближаються.
  

• -Надіюсь, ми подружимось.
  

Мар'яна справді мені сподобалась. Її усмішка і очі примушують їй довіряти.

• -Пішли, я пообіцяла Наталії Петрівні, що приведу їй підмогу. Не дивлячись на те, що фірма "Gold" існує не довго, в нас вже є надійні компаньйони, тому робота горить, а працювати нема кому.
  

Ми зайшли у кабінет наповнений робочими місцями, але при цьому зайняте тільки одне.

 В кутку, біля панорамного вікна сиділа чорнява жінка років 35-ти. Вона зосереджено щось писала в ноутбуці, через що на її чолі з'явилася зморшка.

• -Добрий день, як і обіцяла, ось підмога. Знайомтесь, це головний бухгалтер, Наталія Петрівна, а це Віталіна Олександрівна.
  

• -Добрий день, дуже добре! Я вже думала, що сьогодні прийдеться залишатися, але вже ні. Проходьте, вибирайте місце, я вас введу в курс справи.
  

• -Я піду, до побачення.
  

  Жінка лише кивнула, а я помахала їй і направилася до сусіднього від главбуха робочого стола.

• -Так, це документи, з ними потрібно ознайомитися і після цього скласти звіт. Ділимо порівно.
  

І почалась велика місія. Ми працювали в поті лиця, читали, рахували, радилися й навіть спорили. В перший то день…

  І здається ми пахали цілу вічність, але біля другої прийшла Мар'яна і запропонувала піти в кафе через дорогу. Ми згодились.

• -І як тобі?- спитала дівчина, попиваючи каву.
  

• -Нормально, звично. Я працювала бухгалтером три роки, тому нічого нового… А ви довго працюєте у фірмі?
  

• -Від початку, мій тато дружить з татом Ростислава Олеговича, а я якраз закінчила магістратуру, от і влаштувалась тут,- почала Мар'яна.
  

• -А я місяць,- сказала Наталія
  

За 4 години співпраці, ми й самі не помітили як перейшли на "ти".

• -Ростислав Олегович, це директор, якщо я не помиляюся?
  

• -Так.
  

Наступні години  пройшли незамітно й під кінець робочого дня, ми вже звільнились.

• -Добре, що ти прийшла, а то я б цю роботу два, а то й три дні виконувала.
  

• -Я також рада, що сюди влаштувалась. Людей мало, але всі хороші.
  

Після моєї фрази задзвонив телефон. Не мій.

• -Алло, доню?- Наталя усміхнулася,- Я сьогодні прийду швидше. Назар вже вдома? Гуляє з друзями? Добре. Ти приготувала сюрприз? Оуу… Дуже цікаво, прийду гляну. Давай, я скоро буду.
  

Я дивилася й слухала все з великим задоволенням. Це так мило!

• -В тебе є діти?
  

• -Так, син, 15 років і дочка 7.
  

• -Прикольно! То ти в нас порядна сім'янинка…
  

• -Ні, я сама виховую дітей,- просто відповіли мені.
  

  Я промовчала й почала збиратись додому.

  На виході попрощавшись з новими знайоми, я пішла в бік автобусної зупинки.

  Здається все минуло добре, познайомилася з новими людьми, які виявилися непоганими. Робота почалась також добре. Можливо життя з нового листка буде кращим...

  Коли я майже дійшла до свого під'їзду, до мене дійшли дивні звуки, а біля входу можна побачити бійку. Двох дівчат. Вони знатно тягали один одного за волосся.