Вірш без назви (рос.)
Твой человечек
Знаешь, никто не сравнится с тобой С твоими карими глазами, С твоею нежною улыбкой, С Твоими тёплыми руками. Никто не сравнится с тобой, Не что не сравнится и с тем, Как ты от меня ушла, Оставив меня ни с чем
2020-07-21 21:23:38
2
6
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (6)
Твой человечек
@Nadine Tikhonovitch а мне кажется ,этим стих и цепляет. Скажем если бы вы увидели подобный стих с банальным названием, вряд ли вы его прочли
Відповісти
2020-07-22 10:27:07
1
Nadine Tikhonovitch
@Твой человечек я читала всё подряд в ленте. И тут всё же не так много читать)
Відповісти
2020-07-22 10:27:56
1
Kruhitka Dobro
@Твой человечек Я тоже думаю, что заголовков на подобную тему тьма. А иногда просто не хочется давать заголовок стиху.
Відповісти
2020-07-23 20:24:05
1
Інші вірші поета
Пусть каждый придумает к этому свою историю Это было что-то из разряда эмоционального выгорания
Інші поети
Zakhar
@makhnitskiy
Taeter Pompi
@TaeterSmile
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12043
I Saw a Dream
Ілва Стрілецька
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
16420