З болем у сэрцы.

Ольга)))

(18+)
Маё сэрца заходзiцца болем, Яно б'ецца у́ гарачыя сцены, Аб тых плача, хто трапiу́ у няволю, Хто у́ адчаi крычау́: "Перамены!" Маё сэрца заходзiцца болем, Аб жыццi, што для нас засталося, Не загояцца раны нiколi, Усiх тых, чые мацi галосяць... Маё сэрца заходзiцца болем, Гэты жнiвень прыняу́ наш голас, Ды нязменна у́сё у наваколлi, Пад сярпом ляжа зноу́ кожны колас... Маё сэрца заходзiцца болем, Цяжка вольнай душы пад прымусам, Нам патрэбны прастор i раздолле, Лепей хочацца жыць Беларусам.

2020-08-12 09:19:06

10

5

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

Валентина Федоровская

Эх жаль что я на беларусском не бум бум... Но чувствую нутром, что стих хороший! У тебя плохих не бывает!)

Відповісти

2020-08-12 18:39:57

Подобається

Ольга)))

@Валентина Федоровская это о том, как больно сейчас... Но и о любви к людям и родной земле между строк. Спасибо за прочтение!

Відповісти

2020-08-12 20:01:52

1

Ольга)))

Жыве Беларусь! Дзякуй Вам💓

Відповісти

2020-08-14 11:33:20

1

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

3545

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11196