Блог
Всі
Останній подих
Думки вголос, Різне, Цитати
Я виклала нову книгу. "Останній подих" я написала у 2017 році, але думаю зараз час знову поділитися нею. Колись вона надихала людей) Буду публікувати нові розділи щодня або раз у два дні. Відкрита для обговорення!
Ловіть уривок: "Я любив, як вона оголяє плечі. Любив її відкриту ключицю і ланцюжок на шиї. Любив, коли одягає свої панчохи. Любив її неприродно тоненьку талію, яку можу обійняти своїми руками. Любив як вона, трохи сковано, знімає футболку і джинси, закутуючись одразу в рушник. Любив її тіло після душу. Любив тоненькі пальці рук, якими вона постійно набиває ритм на столі. Любив відбиток її босих ніг на паркеті. Любив, коли вона кволо зранку розчісує своє волосся, що русяво і неохайно спадає на плечі. Любив її нафарбовані губи, тоді очі мають дикий відтінок свободи і неба. Любив рахувати її подихи, коли спить. Любив задихатися тими приторними парфумами. Я любив її кохати..."
1
58
знецінення
Особисте, Думки вголос, Різне
Коли мені було п'ятнадцять, я написала свою першу книгу, де головна героїня любила буквально все на світі. Надрукувала її за власний кошт і організувала презентацію для друзів. Мене тоді всі дуже підтримали і я повірила у власні сили. Книга написана дуже ідеалістично, там багато світла і тепла. Коли у 16 років видала другу - то навідріз відмовилася від першої, тому що та здавалася мені надто дитячою і не прикольною. Через півтори року історія повторилася знову. А потім знову і знову.
⠀
Зараз мені 19 і я давно не писала художньої прози, особливо такої об'ємної, як колись. Але навіть якщо відійти від літератури, а у моєму житті сталося багато переломних моментів і без того, я все одно щоразу говорила: “Ось зараз я класна, а тоді була так собі”.
⠀
На першому уроці історії нам сказали: “Тільки той, хто знає історію рідного краю, - може будувати майбутнє”. У глобальному плані, одразу, це зрозуміти складно. Тімоті Снайдер у своїй книзі “Про тиранію” пише: “Історія не повторюється, але таки вчить”. Історія, країни чи твоя особиста, - це фундамент, на якому можна щось збудувати. Відрікаючись - ми позбавляємо себе опори.
⠀
У минулому в кожного з нас багато болю і багато звершень. Відрікшись себе у 15, я позбулася фундаменту, на якому мала б будувати свій літературний світ. Відчуття, що після кожного важливого етапу я починаю все з нуля, більше пригнічує, ніж надихає. Тому зараз я не можу закінчити навіть одне своє оповідання.
⠀
Твоя особиста історія чи історія твого народу вчить, як не припуститися однакових помилок, як вчинити краще, у який бік рухатися.
⠀
Колись у 15, як і зараз у 19, я безнадійна ідеалістка зі жменею сміливості, яка не дає впасти. Це і є фундамент, і в кожного він свій. Не відрікається, любіть!
2
42
Книги
Всі
Вірші
Всі
не.
ненапитися, неначекатися
нікому ніколи ненакохатися
недочекатися, ненапрощатися
а потім вулицями повз пройти
зачекай
не йди
ненагукатися
нікому ніколи ненакохатися
і не налюбитися
ненабутися
непозбутися
навіть самоти
6
1
475
залишатися.
я залишаюся
залишаюся тоді
коли сонце відбивається у вікнах
і коли дощ змиває сліди від автівок
коли жарко так, що плавиться світ
і коли холодно, що аж пальці ніг
не відчутно
лиш чутно
тебе увісні
ти кличеш і кажеш
залишайся...
і я залишаюсь
і тримаюсь
твоїх рук
своїх сподівань
невимовлених слів
ти тільки дай мені чого триматися
хоча б ниточку
і я залишатимусь
тут.
3
0
420
підбори.
Сусіди чекають і слухають її підбори
Які стукають від квартири і до ліфта
Щоб за хвилину вийти і бути схопленими
Її дорогими парфумами,
Затамувавши свої подихи
Ніхто не питає, чому стільки
Снігу в її посмішках
І чого до неї ніхто не приходить
Коли з їх квартири лунає сумна музика
Вона ніколи не обертається
А коли говорять, то посміхається
Відповідає, забуває і знову розвертається
І йде. Спішить жити,
Спішить бути вагомою
Чиєюсь мовою,
Захопленою і розкутою
Вона прокидається
Все знову повторюється
Душ, сніданок, підбори
Під дверима сусіди
Душі голі на вулицях обіймають,
Торкаються, цілуються і прощаються
Вона не розуміє і не здогадується
Що її закрита душа
Для когось теж є гола
4
0
460
