Солов' їне поле

Анастасія Казаніна

Гаї шумлять,соловейко в тім гаї Шукає матір свою І сонце вже світає,а соловейко,ще в гаї! З яйця свого вилупився,та ще навородженим упав з рідненького гнізда, а матір помітила шкарлупу пусту, І як змахне своїми великіми крильми І шукать,полетіла свого дитинча І пролетіла,між полем де була Дитина,і мале коли побачило велику тінь почав пищать і мати як почула,той писк спустилася На поле та тільки як спустилась вона орел схопив її і полетів лишилось дитинча одне,а мати вже і нечикав!!! Дуже старалась сама все писала оцініть будь ласка з доброї сторони🙏🙏🙏

2018-04-13 21:10:38

Інші категорії

Історичні Поеми Вірші до свят Радісні вірші Любовні Сумні вірші

Інші поети

Solo Frau

@frausolo

Mark Barecki

@mark_barecki

фрейд франштейн.

@freud_frenstein

Схожі вірші

Всі

Я і ніч

Анастасія

Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.

104

12237

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11243