Серце не дає...

Дарина

Ти не питай мене чому, Я плачу кожен день. Чому вже не читаю тих поем, Які читала увесь день. Я не скажу тобі всерівно, Що в мене серце так болить, Болить і не сприймає тих поем, Які я так хочу читати. Читати хочу, але серце не дає! Чому ж? Чому серце не дає мені читати ті поеми?! А не дає воно тому, Що хочеться йому любити А не можна. Цей світ не дасть, Не дасть мені любити О так і будем жити з серцем на розріз Чи буду жити? Я не знаю.

2018-12-17 10:04:27

Інші категорії

Поеми Для дітей Гумористичні Пейзажні Вірші до свят Ода

Інші поети

@shyrasaur

_Maksym_

@_Maksym_

Максим Малий

@Malyi

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

3994

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11615