14. Жителі у крихітній кімнаті
Ми — жителі у крихітній кімнаті,
Така собі тісна́ підсобка бруду,
Живемо механізмом і без статі,
Сміємося в агоніях абсурду.
Нам знову сниться спільний віщий сон,
У ньому пишемо ми з вами книги.
Нас *палять старигани із ікон.
Ми хрестимось і боємося СИЛИ.
До речі, шизофренік я і псих.
Слова про механізм хоча не хибні.
Ереб мій каже, щоб я швидко стих,
Бо п'ятистопним ямбом пишуть злидні.
Але клянусь, пишу це від нудьги,
Із цього вийде може навіть й збірка.
Коли ось так сиджу на самоті, в огні,
— Чекаю і шукаю дружню спілку.
Медалями на стінах ви́сять "друзі",
Як згадка, що вдалося досягнути.
Із ними після довгої розлуки,
Я все ще згадую, не мию руки.
У круговерті будемо страждати,
У нескінченних кільцях темних товщ,
Боюся вийти я з своєї хати.
Бо за вікном почався сильний дощ.
Така собі тісна́ підсобка бруду,
Живемо механізмом і без статі,
Сміємося в агоніях абсурду.
Нам знову сниться спільний віщий сон,
У ньому пишемо ми з вами книги.
Нас *палять старигани із ікон.
Ми хрестимось і боємося СИЛИ.
До речі, шизофренік я і псих.
Слова про механізм хоча не хибні.
Ереб мій каже, щоб я швидко стих,
Бо п'ятистопним ямбом пишуть злидні.
Але клянусь, пишу це від нудьги,
Із цього вийде може навіть й збірка.
Коли ось так сиджу на самоті, в огні,
— Чекаю і шукаю дружню спілку.
Медалями на стінах ви́сять "друзі",
Як згадка, що вдалося досягнути.
Із ними після довгої розлуки,
Я все ще згадую, не мию руки.
У круговерті будемо страждати,
У нескінченних кільцях темних товщ,
Боюся вийти я з своєї хати.
Бо за вікном почався сильний дощ.
Коментарі