Вступ. Щоденник.
Частина І. Що з тобою, Хелен?
Ми жертва експерименту?
А що якщо...?
Чхнути на ризик
День ікс.
Як же так?
Додому?
Якщо щось станеться, я люблю вас
Треба жити!
Треба жити!
Пройшло пів року після тієї рокової експедиції на Землю. Ми знайшли на Землі життя і людей, написали наукову роботу, перевернули весь устрій на Марсі і запустили програму по відновленню Землі й повернення туди життя, Ерік став президентом і в них з Даяною народилася донька, яку вони назвали на честь загиблої подруги.  Я відновила всі свої спогади, мандрувала в часі і знайшла свого майбутнього чоловіка на Землі.  Хелен теж невдовзі знайшла своє кохання і стала мамою. Ми  влаштували своє особисте життя, але нашій дружбі ніколи нічого не заважало.  Я створила екологічну компанію "Mars&Earth for you", проводила багато часу в роботі, але ніколи вже не була милою і спокійною... Ночами я доволі часто плакала і згадувала Ліліт. Вона була така позитивна, сильна і розумна, я була іншою, тому дуже часто не розуміла подругу і ми сварилися. Я не цінувала, поки не втратила і за це себе ніколи не пробачу...
    Роками мучив мене біль і печаль, але я щодня керувалась словами моєї улюбленої вчительки: "Треба жити! В мене теж буває, що не хочеться жити, але я ж живу! Життя одне... "  В якийсь момент я почала розуміти, що моя душа нарешті відпустила Ліліт і я починаю дихати легше...  Та попри все я сумую і ніколи не забуваю.
  У наш час відстань у 225 000 000 кілометрів долається за 6 годин, але для мене це шлях, який іде у вічність...
    Я мала все, що треба для
щастя, але ніколи не поверну ту частину стрічки буття, яку відрізала та експедиція...


    "20 жовтня, 2140 рік. Школа "Mars&Earth"

     – Сьогодні я розповім вам історію. Зараз не буде нудних формул і досліджень, сьогодні я розповім про дружбу, відданість, сміливість і цінність життя... "

  – Ну як  твої уроки? Все було добре? – запитала мене увечері Хелен.
  – Я нарешті змогла випустити все назовні. Мабуть, кращого уроку не було навіть в моїх учнів!
   – Я на цих вихідних нарешті вільна. Куди поїдемо?
   – Додому! На Землю... 
   – Від Марсу до Землі 225 000 000 кілометрів?
   – Так...  Фактично. Але для нас...
  – ... Це знак безкінечність.
                                ***
    Якщо ви подумали, що це страшна драматична історія про загибель моєї подруги, то частково ви праві, але ні – ця історія про цінність часу, про важливість добрих слів, які треба говорити своїм людям щодня, це історія про цінність життя! Живіть так, наче живете останній день і не бійтеся нічого! Хочете щось вчудити – чудіть! Любите – зізнайтеся! Обійміть, поцілуйте, простіть, скажіть і не вагайтеся ні на мить!!!


© ⓜⓐⓡⓨⓐⓝⓚⓐ2511 ,
книга «Mars. 225 000 000 km».
Коментарі