Те,що нас оточує
Мария Шпир
Поглянь навколо і скажи, Що бачиш ти, що чуєш, Чи гарно справді навкруги У світі цих ілюзій , Де люди бачать лиш красу В омані ходять завжди І кожен вірить у своє Не прагне щось міняти, Де всі немов солдати йдуть Щоранку на роботу, І кожен хоче щось собі Урвати на дурняк би, Вже рідко стрінеш ти того, Кого б назвав людина Бо мало тіло просто мать, Щоб зватися "людина" Забули люди про добро , Про співчуття і біль , Бо кожен дбає про своє, Навіщо зайвий хлопіт? Навіщо думать про чуже Своїх проблем багато Проте затям ти друже мій Коли в біду ти трапиш, Тобі протянуть руку ті, Кого ти не цурався , Тож ти затям і пам'ятай Живеш ти у спільноті Ти дбай про них І пам'ятай:вони прийдуть на поміч. (04.01.2020)
2020-05-22 11:47:58
3
0
Інші вірші поета
Я сумую за тобою Його вдихнула запах і прозріла Мій друг Мій рай
Інші поети
Lg Ibarra
@TheLanguishedGal
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
1935
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11353