Maybe too late Part I
marshall 1327
Maybe too late say "can you forgive me?" Maybe love and hate fighting cause I feel Like a Into me several persons solving my troubles But not me, I fight with em' thats harsh violence Maybe too late say "I promise you I'll be different" Now all my word is skin-deep, sounds like two cent You cant trust me I let you down you don't believe me Im captive, why my fuckin principles don't want release me I know, is not your fault I behave bully kid Unfortunately I'm but you know me like a intrepid Thats my mask, indeed Im not so special shit Just, I've been whole my life took and took destynys hits You know about it, cause I've came to you with my complains Nor you neither you don't know what I felt and wait Before you go to  kill me and bury with your facts Don't judge me think back your past acts...
2020-05-20 11:59:52
10
0
Інші вірші поета
Nonsense..)) Maybe too late Part II Step to ahead Part I No regrets
Інші поети
Схожі вірші
Всі
"Hannah"
Jojo Harl
Why would you bully? Was that okay? Nobody helped me, Get out of the way. And i didn't cry. And i didn't lie. I just looked at you. With a fake smile. You could love me. You really could. But you didn't. You left me alone. And then i cried. And then i lied. I left my world, Without any love. Someone will need you. Someone will shout. Listen to the scream. Help the people live. ♡ Inspired by "13 reasons why" Netflix series.
68
6
16815
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12187