"Як шкода , що уже не буде"
Merian Varner
Я так боюсь , що розчаруєш Тому і є ці оправдання Які придумую сама я Ось це і є моє зізнання !. Даю поради , наставляю , Щоб не зійшов наш поїзд з рельсів Бувають миті - ображаюсь А ти не бачиш в цьому сенсів ! Все стукаю б' юсь в твої двері Кричу на німо , плачу , мучусь ! Ти граєш в роль " Не розумію " А я на грані " Все розлучусь "!. Холодним став чучуть жорстоким В твоїх стандартах " Чоловіком " Чому кохання все проходить ? Кажуть: " Так буває з віком " . Все рідше ти до мене дзвониш І чую в слухавці сопіння Як би ж я знала , що так буде Була б сама вже без сумління ! . Пройшли часи де була ніжність Де ти торкав : волосся , плечі ... Як шкода ,що вже не вернути Ті миті , що були у перше !.
2022-09-28 05:12:13
5
0
Інші вірші поета
" Ніч " " Захід сонця " " Між нами відстань " " Погрязла доля у пітьмі "
Інші поети
montelude
@montelude
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
3078
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12726