Не кожен знаходить свою людину
Уляна
Не кожен знаходить свою людину з першого разу, Це нормально, так люди звикають, розлучаються, відпускають одне одного, це боляче але через час все проходить. І до цього не потрібно бути готовим, Важливо приймати це як належне, Так буває таке ми любимо, І нас просять відпустити, Ми відпускаємо. Весь час відпускаємо, відпускаємо, Така ось складна штука це любов. Круговорот виходить, ми відпускаємо людину щоб любити по новому, А любимо, відпускаємо тому що любимо. І головне в цьому всьому знайти свій Happy End
2020-07-22 08:56:01
4
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Kruhitka Dobro
Ехх, слово \да/ калічить цей вірш. Будь ласка замініть на слово\так/. 😉👍
Відповісти
2020-07-23 21:22:42
1
Уляна
@Kruhitka Dobro Добре〜(꒪꒳꒪)〜
Відповісти
2020-07-24 06:30:20
1
Інші категорії
Історичні Любовні Вірші до свят Привітання Соціальні Пейзажні
Інші поети
Yash Kapoor
@ykapoor
Вікторія
@viktoriya_kiselova
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2249
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12159