Не кожен знаходить свою людину
Уляна
Не кожен знаходить свою людину з першого разу, Це нормально, так люди звикають, розлучаються, відпускають одне одного, це боляче але через час все проходить. І до цього не потрібно бути готовим, Важливо приймати це як належне, Так буває таке ми любимо, І нас просять відпустити, Ми відпускаємо. Весь час відпускаємо, відпускаємо, Така ось складна штука це любов. Круговорот виходить, ми відпускаємо людину щоб любити по новому, А любимо, відпускаємо тому що любимо. І головне в цьому всьому знайти свій Happy End
2020-07-22 08:56:01
4
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Kruhitka Dobro
Ехх, слово \да/ калічить цей вірш. Будь ласка замініть на слово\так/. 😉👍
Відповісти
2020-07-23 21:22:42
1
Уляна
@Kruhitka Dobro Добре〜(꒪꒳꒪)〜
Відповісти
2020-07-24 06:30:20
1
Інші категорії
Вірші до свят Для підлітків Привітання Філософські Вірші в прозі Любовні
Інші поети
Black Hole
@Black_Hole
Юрий Voituk
@yura2016_voituk
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12182
Тени собственного сердца ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤
39
9
1657