-Мамо! Ні! 

-Я повина його вбити і тебе скоро вб'ю не переживай - Техна подивилася на Лоліту злими очима які були наповнені ненавистью

-Мамо що ти робиш а, головне навіщо?

~Постріл~

-Бач Лола що з поганими людьми стається , я з тобою так само зроблю,іди сюди до мене доню

-Нііііііі!Будь ласка відпусти - мені так страшно, хоча вона і моя мама але так страшно................

"Це сон, хух так це лише страшний сон "

"Ауч мої очі" -я проснулася від яркого світла який пробивався крізь вікно.Це світло якесь дивне не таке як у моїй кімнаті.Пахне медициною і трішки навіть їдою."Де я?"

-Привіт ти вже прокинулася ? Добре себе почуваєш?

-Так,а де я?Це лікарня?

-Так ,ти знепритомнила 

-Ай моя голова,чому вона так болить?

-Під час падіння ти трішки вдарилася , не периживай скоро пройде.А поки почекай на лікаря.

"Я смутно пам'ятаю що сталося хоча впевнена що не так уж і вдарилася.Невже це був не сон і мені не здалося.Чому це не був просто страшний сон і я зараз не у лікарні а вдома"

•До палати зайшов досить таки високий чоловік у білому халаті•

-Привіт пано як ви?

-Мама , де вона?

-Твоя мама у сусідній палаті,на жаль її стан дуже важкий і вона впала у кому.Мені жаль

-Що ви таке кажете,тобто моя мама може не отямитися?

-Це не точно , є багато дивовижних випадків

-А Луїс, як він ані він живий?

-Той хлопчина що лежав поряд з вами?

-Так!

-На жаль він помер на місті .

Від почутого в мене почалися труситися руки, я до кінця вірила що він живий і все буде добре 

-Ви точно лікар?

-Тобто

-Як я знаю лікарі підтримають своїх паціентів, а ви наоборот ще гірше робите

-Так, пробач я не знаю що точно сталося але давай на разі поговоримо про тебе

-Зі мною щось не так?

Але лікар мовчав аж поки не піднявся і пішов геть.Насправді він дуже дивний .Мене неначе поцькували 1000 людей так сумно і гірко на душі.На очі почали надходити краплинки сліз 

*******************************

Коли я вже вдягнула вечірню сукню , мама ще досі сиділа на кроваті

-Ма ну признавайся точно щось сталося так?

Але вона мовчала і лише подивилася на мене а потім промовила

-Доню, я знаю ти сильна дівчина , дуже сильна дівчина.

********************************
Поки я чекала на когось рішила сходити до мами.

-Це жарт?

-Хотілось б але ні.Можуть бути такі симптоми як:

 Головний біль, часто розпираючого характеру;

Нудота, блювота, яка тимчасово дає полегшення;

Двоїння в очах;

Запаморочення;

Порушення свідомості;

Геміпарез (параліч руки і ноги з одного боку);

Судоми.

-Значить я помру?

-Якщо будеш молитися і вірити то все можливо а поки тобі залишилося не більше року.

-Але хіба немає іншого варіанту ніж молитися?

Але лікар знову промовчав і просто пішов .

В мене потемніло в очах,я незнаю чи це такий симптом чи я не могла у це повірити.Мені 16, з сім'ї залишився тато який зараз навіть не відповідає хоча завжди був радий мене почути.Можливо з ним щось сталося?Та ні не може такого бути.Надіюся принаймі. Не знаю що це за відчуття але хочеться також померти і нічого не робити.Я не хочу відчувати цей біль ,але чому так? Напевно в минулому житті я когось вбила ,тому і розплачуюсь за все.Що буде далі?Чи проснеться мама?Чи в порядку тато?А головне чому мама так вчинила?Хто той що поранив маму і був у білих кросівках з червоними шнурками.Питань занадто багато.

19 Серпня 2020

Вже як тиждень я живу з думкою про смерть , мою смерть.Знаю звучить дивно але я боягузка тому навряд помру самогубством.Кожного дня я прихожу до мами щоб подивитися як вона там і можливо дізнатися відповідь на питання "Чому так сталося?"Я впевнена що мамі хтось сказав це адже я чула як вона казала що повинна це зробити.Знаючи які стосунки були у них, впевнена на всі 100%.Завтра похорон Луїса.Його перенесли аж на тиждень через те що його мама не могла його відпустити.Бідолашна.

-Привіт як ти там все добре?

-Так , лікарю скажіть коли я вже можу піти додому?

-Дивлячись на твій стан на даний момент можу сказати що сьогодні вже можеш іти.

-Да?Дякую слава богу

-Все таки молишся,тільки якщо виникнуть якісь проблеми зі станом здоров'я , одразу приходь.

-Не турбуйтеся

Через пару годин я вже вернулася додому.Заходячи до будинку я не відчула смачного запаху від маминої їди.Я не почула ті самі слова "Доню ти вже вдома?"- раніше я не звертала на це увагу але тепер скучаю.

..........

Сьогодні похорон, відчуття найдивніше у світі адже я ніколи не була на них.Тато все не відповідає і у квартирі його теж немає.Можливо він поїхав по справам але в мене погане перечутя, він завжди попереджає про таке.Вийшовши на вулицю якраз почався дощ."Навіть погода засмучена так само як і я."І справді про настрій і говорити не хотілося , таке враження ніби я забула що таке емоції.Приїхавши на кладовище я якраз застала як його ховають.Не можу передати ті відчуття що в мене виникли на той момент.Хотілося тільки плакати весь час плакати.

Я почекала коли всі підуть і підійшла до свіжої могили з надписом*Луїс Фрідрех, 13.10.2005 - 10.08.2020 р.р.*Все розпливло навкруги і тільки на місті стояла могила мого найкращого друга."Луїсе навіщо ти так зі мною?Ми ще мали про що поговорити і обсудити , ми ще мали піти в аквапарк в кінці серпня помниш?"Але мене ніхто не чув крім нього,я знаю що він мене чує.Сльози вже не текли, я не могла ні посміхнутися ні позлитися нічого.Емоції пропали,не знаю чи це нормально але без емоцій мені краще.

Повернувшись додому я лягла на ліжко і тут раптово хтось позвонив , це був тато

-Алло тату, ну де ти пропадав я вже почала хвилюватися.

-Ви дочка Містера Мілера ?, ваша мам не відповідала тому я виріши ла вам позвонити

-Де тато? Ви хто?

-Я сержант поліції Каміла Ларина чи не могли ви приїхати до лікарні №5?

-Так звичайно.