20 Серпня 2020

Приїхавши до лікарні і знайшовши сержанта я схвильовано підійшла до неї.

-О ти вже тут

-Так що з моїм батьком?

- Справа в тому що він попав в автокатастрофу , ми не могли найти його телефон тому раніше не могла набрати.Він пролежав в лікарні 4 дня і сьогодні в 18:36 він помер.

Після цих слів я точно була не в собі ,я нічого і нікого не чула.Все знову і знову пливе , знову і знову всі помирають і страждають.Я одна , самісінька - мене переповнюють емоції, в душі так сумно і серце ось ось зупиниться.Мені 16 тільки 16, мама говорила я доросла ,я сильна але хіба так?Мамо , проснись!Тато, повернись!Луїс мені тебе не хватає!

Моя душа кричить до вас, обізвіться , допоможіть!

     На пішохідному переході біля світлофору я одиноко стою . Очікуючи зеленого світла, все зверталася до бога.
   На світлофорі загорівся зелений. Я йшла вперед,раптом почула гучний гудок. Коли повернула голову, то побачила, що на мене з великою швидкістю їде вантажівка.  Чомусь, не було страшно. В голові було пусто. З'явився тільки один образ — близькі люди.

Я правда хочу до них, зустріти і обійняти.Та як без мене буде мама?Хоча дуже великий шанс що вона не проснеться але є та маленька надія."Ні я не хочу помирати" але вже було пізно,вантажівка все ближче і ближче.Я закрила очі і вже була готова померти як раптом відчула біль на правій руці.Мене хтось штовхнув

-Встиг- промовив хлопчина мого віку, брюнет з карими очима і гарною зовнішністю. 

Одразу навколо появилися люди,багато людей і все запитували чи я в порядку.

-Ти ненормальна чи що?Чого кидаєшся під машину?

-Я не

-Іди звідси подалі від моїх очей через тебе я запізнився на дуже важливу зустріч.

-Ти чого мені хамиш, мені і так зле ще ти тут.Як запізнювався то чого рятував?

-З дуба рухнула , якби не я ти б померла

-Так би і було 

Я пішла геть , хоча він ще дуже довго в слід мене обзивав."Та що за псих?"

Насправді я дуже рада що він мене врятував , адже треба розібратися в всіх питаннях , потрібно доглядати маму щоб вона скоріше проснулася.

26 Серпня 2020

Вже минуло не так багато часу але за ці дні я побувала на похороні тата.Було досить багато людей які мене підтримували, моя тьотя Фрося сказала що вона тепер мій опікун так як я ще не повнолітня.Емоції повністю пропали і вже навіть немає сили встати навіть з ліжка.Все так змінилося на 360 градусів.Думки про смерть досі є , хоча якщо чесно то не хочеться помирати .Сьогодні я їду до тьоті , вона живе аж на самому краю міста і як взагалі там вона опинилася.Я довго думала тому що маму не хотілося покидати але й жити в пустому будинку теж .

Ось я вже їду в пустому автобусі, звичайно хто буде в таку даль їхати крім мене.Багато думок про те яка ця тьотя Фрося адже я бачила її раз в житті на день народженні тата. Приїхавши я побачила якесь село.На зупинці мене чекала тьотя Фрося.

-Привіт доню як доїхала

-Будь ласка не називайте мене так я вам не дочка , в мене є мама а і да мене звуть Лола

Можливо я і груба з нею але справді це слово затримує моє дихання.

-Я знаю, брат мені багато про тебе говорив

-Справді? І що він говорив?

-Давай обговоримо це за чашечкою чаю

Ми пішли пішки до її будинку, проходячи повз: ферм, парків, садочків .Це справді виявилося село Венківка .Неймовірно але я живу в селищі міського типу і немає там багато чого але все ж це набагато гірше.Точно село.

-Я перевела тебе у школу , коледжів тут немає та й я не думаю що ти настільки доросла.

-Добре але де ця школа

-А ось якраз проходимо мимо , через пару днів будеш сюди ходити.Тут не далеко від мого будинку, тому запам'ятай дорогу.

І справді тьотя не збрехала , буквально через пару метрів ми стояли перед маленьким будиночком.Двір досить таки просторний , багато квітів і навіть є альтанка в якій є лавочка і столик.Також біля альтанки стоїть гойдалка.

-У вас є діти? - запитала я побачивши гойдалку і пару іграшок 

-Так,але вони вже дорослі - син Карпо , йому 20 і донечка Аліса,їй 18

-А де вони?

-Карпо вчиться в Львові, а Аліса вчиться у Харкові

-Поїхали  досить далеко, вам не самотньо?

-Тепер ні адже з цього моменту ти моя 

Вона сказала це так добре і мило, точно як мама.

Моя кімната була недалеко від кухні , маленька але дуже уютна. Односпальне ліжко , шафа і столик для уроків. Впринципі нічого толком немає але це досить для життя .Я привикла що у мене багато чого лишнього а тут .

Пізніше тьотя Фрося розповіла мені досить багато з дитинства мого тата , це було дуже цікаво і я посправжньому на той час була щаслива адже ця жіночка несе тепло , з її вуст ідуть ніжні слова і так хочеться слухати навіть не цікаву історію.

31 Серпня 2020 

Вже минуло пару днів але весь час я думала про випадок в кафе,весь час я намагалася зрозуміти дії мами але нічого не приходить в голову.Є тільки одна версія- її примусили а потім щоб змести сліди теж хотіли вбити.Тоді чому незнайомець не вбив мене,здебільшого він навіть не ранив мене.Це зовсім путає. Я немаю кому це розказати і тому тримаю все в собі хоча якщо чесно вже не сила.

-Завтра ти ідеш в школу, ну як хвилюєшся?

-Ні ані скілечки

-Хмм яка впевнена , мені це подобається 

Я не боялася іти адже все одно знаю що ні з ким розмовляти не буду.Адже навіщо мені ще клопоти?Так я думала то того моменту поки не ввійшла до школи.

1 Вересня 2020

  І ось я вже стою на порозі воріт які ведуть до школи.Незнаю чому але я просто стояла , таке враження ніби мене хтось прикував до землі.

Раптом мене хтось штовхнув

-Ейй дивись куди ідеш!!!

Я повернула голову і яке було здивування коли побачила того самого хлопця , який врятував мене.

-Оо божевільна привітики, значить ти новенька ?- він вже не був розлючений наоборот його усмішка доходила аж до вух.

-Такс значить не розмовляємо? Ну як хочеш але в тебе є перед мною должок.

З цими словами і знову ж таки усмішкою він пішов до компанії хлопців.

Отямившись я все таки рушила але ось не задача куди мені іти далі?

-11а,11б,11в,9б,9...Стоп тут має вже починатися 10 клас хіба ні?- бурмотіла я собі під ніс ну принаймі я так думала

-Тут логіки немає, так що просто так не найдеш.- це знову був той хлопець

-Відстань 

-Ой а ти все таки груба , ну як хочеш я піду...

-Ні!Стривай мені потрібен 10б 

-Значить 10 б говориш , добре він знаходиться на 4 поверсі , зліва по коридору.

Я не відповівши просто пішла на 4 поверх.

-І що навіть дякую не скажеш- хлопець наздогнав мене 

-Ти чого за мною ходиш?

-Зараз побачиш божевільна

Я побачила вивіску 10б,класний керівник Отаман Маркурівна."І що за ім'я таке взагалі"Хлопець вірвався вперед і відкрив двері у 10 б клас

-Стоп ти ....

-Здивована? Так я вчусь з тобою 

Він зайшов у клас 

-Здоров був всім, знайомтесь це наша новенька.....А доречі як тебе звуть?-повернувся він до мене і прошепотів.Я хотіла вже сказати як увійшов вчитель.

-Так тихо в класі сьогодні до нас приєдналася нова учениця Лоліта Мілер, будьте до неї добрі адже вона недавно потіряла батьків.

-Сиротка,ахзахаха - почулося з класу 

"Оце вчителька попалася зразу все розповіла" мій гнів якщо чесно зашкалював але також бистро ущух.
Вільне місце було тільки одне - поряд з тим хлопцем.І чому я не здивована.
- Як для божевільної в тебе гарне ім'я , Пані.
- Так я тепер Пані?
-Мені тебе жаль тому божевільна не підходить а ось Пані да.
Я була здивована , мені не подобалося коли він мене так називає але скільки ю разів я не говорила що досить, хлопець не припиняє.
На перерві я пішла до їдальні і тут до мене підсіли 2 хлопців і дівчина.
Один з них був той ненормальний.
-Що їсиш Пані ? Доречі познайомся це мої друзі
-Привіт я Даня
-Я Аля
- А точно я не представився мене звуть Маркус можна просто Марк.
Вони такі привітні і здаються добрими хоча стиль одягу вказує на інше.
-Дуже приємно познайомитися мене звуть Лоліта, можна просто Лола
-Гарне ім'я - промовив Даня
-А я що тобі казав, Пані ти підеш на вечірку? - запитав Маркус
-Яку?
- В мене після завтра день народження - гордо сказав хлопець
-І що?
- Ахахах Марк тебе відшили
-Нічого собі я бачу Пані з характером.Ладно ось моя адреса як захочеш приїжджай буду радий .
Він простягнув салфетку на які було написано 'Прибузька 10'