-------------------------------------------------------------------------------------------------

Темрява...Щось невидиме,щось невідоме,щось,що ховається за кожним кутом.

Вона приходить тихо,беззвучно,наче мʼяка хмара,яка обіймає усе довкола.

Але чому ж вона викликає такий страх?

-------------------------------------------------------------------------------------------------

Неподалік від лісу розташоване село Мантри.Це нічим не примітне село і живе у ньому нічим не примітна дівчина…

—Ріана , зажди хвилинку

—Якщо знову будеш говорити що меч це не моє,я клянусь більше ні слова до тебе не вимовлю.

—Ну що ти , як можна не спілкуватися з другом дитинства, ще й з таким чарівним і гарним хлопцем.

—Чарівний хлопче дивись щоб ті дівчата що позаду нас не зробили в тобі дірку поглядами.

—Моя неферут ревнує?

—Я ж просила мене так не називати.Домінік ,якщо тобі немає чим зайнятися то на візьми допоможи.

Я поклала корзину з білизною йому в руки і кинулася тікати за переулок.Домінік це друг дитинства хоча різні сплетні є.Хтось думає що ми пара,інші що він мене жаліє адже я сирота,є ті хто навіть думають що ми одружені.Сміховинно нам повісімнадцять років але їх це не хвилює..

Коли я зайшла за переулок то побачила що нікого немає,воно і не дивно адже ринок давно закрився.Проходячи повз пустих столів я почула шепіт.

—Моооооо

—ріааааа

—нааааа

Голова розколюється,голоси стають все гучнішими

—Мооооррріііааанннааа йди до нас

—Прийми нас

З носа тече кров а голоси вже зникли….Я нічого не бачу,я нічого не чую….

—Ріана!!Що ти робиш тут?Що сталося ,в тебе кров !

Це був Домінік ,надіюся що він,бо все наче у тумані або насправді все у тумані!

—Що це?

я прокинулася на ліжку і навколо був чи то туман,чи то дим.Коли я тільки почала розуміти що до чого ,як знову запаморочилося у голові.

Але на щастя чи то на жаль ,поруч був Домінік.

—Як себе почуваєш?

—Голова болить, що зі мною сталося?

—Коли я прийшов то ти лежала на полу із кровотечією з носа,я відніс тебе до твого будинку і запросив монахиню щоб вона розібралася що сталося.

—І що розібралася ?

—Сказала що це через перевтому і дала свічки які мають допомогти .

Минуло 2 тижні після того інциденту ,більше подібного не було .

Я взялася за меч і замахнулася як раптом хтось закричав.

—Ріано ! Я ж говорив що досить

—Що досить? Я хочу бути чимось корисна

—Ти будеш корисна якщо не триматимеш  оце у руці.

Він вказав на меч.Домінік осуджує мій вибір піти на війну адже я дівчина.І що що я дівчина?

—Я буду робити те що мені хочеться, не лізь не в своє діло!

—Та ти зовсім бачу знахабніла.Знаєш Ріано я завжди підтримував твої авантюри але це вже занадто.Подивися на себе,ти неосвічена дівчина яка не має ні друзів ,ні родини.І мене ти також втратиш через свою гордість.Ти просто розбаловане дівчисько яке нічого не тямить.

Ти нікчема !!Тому годі гратися в ці ігри.

Кожне слово,кожний вислів з його вуст причиняло такий удар що я ледве трималася.Він той кому я довіряю,він той мій єдиний такої думки про мене.”Неосвічена” одна стріла в груди,”Сирота” друга стріла,”Нікчема” третя,четверта,пʼята стріла пронизали мою плоть…

Я більше знову нічого не чую і не бачу ….Знову голос

—Мооооррріііаааааннннаааа вбий його!

—Вввбббиииййй йййоогггооо!!!!!

Ні! Я не буду він мій друг!

—Вбий його,вбий,вбий

Доріан раптом взявся за серце і впав мені на коліна….

Він мій друг...

Він мій...

Він був моїм другом….