Я ще досі не могла отямитися від того, що розповів мені Віллі. Однак я люблю його і відчуваю, що в повній безпеці коли знаходжусь біля нього. Але я боюся знаходитися в цьому будинку. Боюся ночами лежати в ліжку і чути біля вікна голоси, та світло, яке блукає садом. Якось я лежала в ліжку ніяк не могла спати в кімнаті було темно, але завдяки місячному світлі, вона була нетакою лячною. Але все таки я знову чула цей пронизливий голос, знову побачила, як на шторах появилося світло ліхтаря. Я поглянула на Віллі, він міцно спав, навіть не подав жодного натяку, що він дихає. Я торкнулася його плеча. Віллі прокинувся підвівся, поглянув на мене сонними очима.
-Я боюсь.
-Едельвальс все добре я поруч, -прошепотів він.
Віллі обняв мене і тримав мене своїми дужими руками, я чула його рівне дихання і запах парфум, які нагадували запах шоколаду і троянд.
-Моя квіточко з часом я тобі все розкажу, ти знаєш, я тобі розказав всю правду про наше одруження, з часом ти про все дізнаєшся.
-Віллі здається, що нас усе розділило, але це не так. Я тебе люблю навіть, якщо не пам'ятаю все, що відбувалося в минулому.
Він посміхнувся обняв мене ще дужче і занурив своє обличчя в моє волосся. Ми сиділи так декілька хвилин доки я не заснула.
            ***
Я рано прокинулася, підвелася з ліжка і поглянула у вікно. Сьогодні чудовий день, зовсім не такий, як вчора. Пташки співають, сонце в небі світить. Насолоджуюся краєвидом, так прекрасно, відчуваю полегшення, заплющую очі і посміхаюся. Чиїсь руки охоплюють мене, я рвучко повертаюся і бачу Віллі, який з посмішкою дивиться на мене. Я знову заглядаю у вікно і він ще дужче тримає мене, його губи торкаються моєї шиї, він цілує мене так ніжно, що я ледь не тану  в його руках.
-Едельвальс, -нарешті промовив він. -Підемо сьогодні на поле і влаштуємо пікнік. -Погода пречудова.
-Я згідна, справді не думала, що тут так буває гарно.
Він поглянув на мене стиснув моє обличчя в свої долонях і вп'явся своїми губами в мої. Я вже не відверталася, а тільки насолоджувалася цією миттю. Хтось постукав у двері ми рвучко відкинули одне одного. У дверях з'явився слуга, то був старий дідусь, із ясно сірими очима, які випромінвали радість, його легка посмішка здавалося такою щирою. Старий був охайно одягнений, він тримав піднос із порцеляновою посудою та запашним чаєм, який вже пропитав кімнату своїм неповторним запахом.
-Джейкоб до ваших послух міс.
Я посміхнулася і зробила легкий реверанс.
-Джейк залиш на столі, -велів Віллі і посміхнувся старцю.
Чоловік зробив так, як велів господар і вийшов з кімнати.
- Я не знала, що тут є слуги, -зауважила я.
-І не тільки, їх значно більше, чим ти думаєш.
-О так, - грайливо кажу я. -Тоді я багато нічого не знаю.
Ми обоє засміялися. Я сіла на канапу і щось мене засмутило, Віллі побачив моє збереження і підійшов до мене, він сидів і дивився на моє задумане обличчя схоже на камінь, яке навіть не поворушилося.
-Я знаю нам буде важко, батька треба шукати, ти ще не зовсім здорова, але тобі вже значно краще, злодії. Повір так завжди є, -втішав мене Віллі.
Я злегка посміхнулася, поклавши  голову до його плеча. Він пригорнув мене своєю рукою до себе і злегка погладив моє волосся.
Ми були обоє щасливі, навіть, якщо знали, що нас очікує на шляху багато труднощів.
-Ну, що ж підемо сьогодні на пікнік чи, як? -запитав він.
-Так, звичайно, -посміхнулася я і додала, - давай зберімоя вже.
-Авжеж, тітка Луїза тобі поможе.
-А хто вона?
-Вона, твоя нянька, ти ж її не пам'ятаєш, але все з часом налагодиться сонечко і тоді ти неодмінно згадаєш.
Я не відводила погляду від його впевненого обличчя і щоразу милувалися контурами його структури лиця, а особливо захоплювалася його кришталево блакитними очима, що випромінювали весь світ.
-Я згадаю, обіцяю, -підтвердила я.
-От і молодець, а тепер збиратися і я покличу пані Луїзу.
Віллі так і зробив. Через декілька хвилин в кімнату зайшла жінка, літнього віку, з чорнявою шкірою приємними світло карими очима, та дружньою посмішкою.
-О моя люба, -вигукнула вона.
я посміхнулася до неї, а та ледь не заплакала. Вона підійшла і обняла мене.
-Едельвальс ти так розцвіла, так виросла, -посміхнулася Луїза.
-Луїза годі вже на пестощі, допоможи її зібрати речі.
Жінка поплескала Віллі по плечу і сказала-Хлопче я, що не можу обняти мою любу дівчинку, яку давно не бачила, якби ти швидше повідомив мені, що вона приїхала. Якщо так буде далі Віллі, я не дозволю їсти свій пудинг, а ти ж його так любиш.
Я ледве стримувала посмішку, Віллі почервонів, а потім злегка поглянув на мене, його погляд таки торкнувся моїх очей, погляд любові великого почуття. Тітка Луїза посміхнулася нам обом і кивнула, додавши:
-Ви двоє, або я вам помагаю, або ж самі збираєтесь.
-Самі, -підтвердив Віллі не відриваючи погляду від мене.
жінка вийшла з кімнати посміхнувшись нам у відповідь.
-От чорт, Едельвальс, чому я не можу відвести погляду від тебе, -вигукнув він, закриваючи лице долонею.
Ми все таки зібрали речі і все запхали в машину та завели її. Нарешті ми їхали в те чарівне місце, яке я з нетерпінням чекала.
Ми мовчали, але були вкрай щасливі. Декілька поворотів та миль і машина зупинилася, ми припаркували машину поблизу галявини,  все розклали.
Я дивилася вдалину. Віллі зняв взуття і звернувся до мене.
-Давай по бігаємо без взуття по полю.
-Ну, якщо ти так хочеш.
я зняла взуття і ми бігли, я відчувала себе такою вільною з ним, попри те бігаючи полем, торкаючись грунту, м'якої землі, тримаючи теплу міцну руку Віллі.Відчуття було таким наче я знаходилася в раю. Синє небо, та жовті маленькі квіти нагадували мені мир та спокій, це ще не кінець, це тільки початок.
Однак замріяна в свої думки  я впала на м'ягку землю, що пахла свіжістю. Віллі схилився наді мною і дивився на мої зелені очі, я лежала навіть не поворохнувшись. Здавалося час зупинився, я тільки чула, як наші серця б'ються, як дихає Віллі. Він підперся руками об землю і нахилився до мого обличчя, поцілував теплими губами мене в чоло і повільно взяв мене за руку і підвів . Я вже стояла, ми обоє мовчали, цього було достатньо, щоб відчувати нестерпну насолоду знаходитися тут поміж прекрасними квітами, що спали тихим сном.