Я була у кімнаті, своїй кімнаті, яка приховувала безліч таємниць. Вона була зовсім не яскравою, сірий колір здавався, що кімната була закинута, занедбана зовсім неохайна не та, що була вчора.
-Тут хтось був тільки вимовила я.
Заглянувши у вікно я побачила маленькій вогник, який блукав по лісу, дощ не зупинявся, таки і світло щоразу зникало і знову з'являлося. Я трохи на лякалася, відчула, що хтось помітив мене. Швидко відійшла назад і присіла в кутку. Тримаючи свої руки, щоб вони не тремтіли зо страху.
-Карен! -крикнув дядько в далині коридора.
Я швидко лягнула в ліжко, притворившись, що сплю.
Віллі зайшов до моєї кімнати поглянув на моє ліжко, трохи засміявся.
-Карен я знаю, ти давно не спиш.
Я обурено розкрила ковдру і сіла підперши подушку на спину.
-Слухаю, -відповіла я.
-Карен будь ласка не злись на мене, я не винен, ти нічого не пам'ятаєш.
-Я знаю Віллі, але це не привід для того, щоб мною управляти, як машиною.
Дядько поглянув на мене благальними очима.
-Карен послухай мене!
-А ти , ти не розумієш, що я зараз відчуваю, мною легко управляти еге ж, для чого зі мною панькатися, якщо спроб до мого уздоровлення дуже мало. Ти знаєш, чим все кінчиться, -крізь сльози говорила я. -Чому ти мене не відпустиш, щоб мене вбили, чому тримаєш мене до останнього, ти знаєш, що шанси дуже малі.
Я плакала, щоразу коли говорила, слова виривалися з моєї душі, але від того мені легше не ставало.
-Ти хочеш знати, чому так? -спитав дядько. -Я люблю тебе, -вигукнув він у розпачі.
Я затремтіла поглянула на Віллі, вмить сльози перестали литись.
Він взяв моє обличчя в свої руки.
-Едельвальс я люблю тебе.
Я трохи налякалася, Едельвальс, хм цікаво. Він не відводив від мене погляду, я ледь крізь землю не провалювалася, коли він дивився на мене , його очі не відводили погляду, а я тікала своїми очима від нього тікала, він посміхнувся.
-Едельвальс, він тримав моє обличчя в свої долонях.
Я глянула на Віллі, він наблизив своє обличчя до мого і торкнувся губами до моїх. Я затремтіла. Здавалося, що ця хвилина поцілунку йде цілу вічність. Я вистрибнула з ліжка поглянула на дядька і зашарілася, для чого так?
Подумала я. Мені було ніяково, це так несподівано відбулося, що я нестримувала свого гніву.
-Віллі отямся, що ти собі позволяєш.
Дядько поглянув на мене з подивом. Я тільки й червоніла при кожному його порусі.
-Едельвальс вибач, я не втримався.
-Віллі! Любов це тобі не жарти, і тоді коли ти любиш людину поцілунок повір ніякого значення не відіграє!!!
Я була вкрай обурена, а він все сидів не порушно і дивився на мене із захоплення. Я вибігла з кімнати і помчала в сад.
Я сіла на качелю і злегка погойдувалася. Позаду хтось торкнувся мого плеча я здригнулася.
-Дядько.
-Вибач, я повинен був сказати, що ми одружені, ти не пам'ятаєш, але це чиста правда. І до того ж я тобі не дядько, я це робив заради твоєї безпеки. Я була шокована, вкрай, мене це сильно здивувало, я не могла повірити.
-Віллі, якщо справді так, то розкажи мені всі подробиці. Було б краще, щоб ти розказав це швидше.
-Вибач мене, моя леді. А тепер слухай. Твій батько ніякий не злочинець, він вирішив, щоб ми одружилися, змалечку ми разом росли. Ти любила мене і я тебе, тож батько був втішений і вирішив швидше справити весілля, через твоє слабке здоров'я. Він волів, щоб я захищав тебе. Одного разу батько зник. Я залишився з тобою, проте і ти зникла, тебе викрали, тому я пішов на пошуки і врешті решт знайшов тебе. Я притворився твоїм дядьком, бо розумів в якому ти стані і не сприймеш мене. Атож, якщо б лікарі довідались, що ми одружені, вони б не найняли віри, адже ти надто молода і б наврядчи відпустили тебе.
Я слухала його і розуміла, але в той же момент я відчувала, якусь не довіру.
-Мені важко повірити, - нарешті відповіла я.
-Знаю, а якщо я покажу документи, ти повіриш?
-Можливо, але документи можуть бути підробкою.
-Ти маєш рацію, -засмутився Віллі.
-Однак, -вела мову я- знаєш я вірю тобі Віллі пробач мене.
Він посміхнувся і від радості підхопив мене на руки.