Джон, швидко оминаючи дерева на мотоциклі, втікав від двох машин переслідувачів, які стріляли в нього з кулемета. Хлопцеві вдавалось вчасно маневрувати між деревами. Крім того, доволі незручно стріляти з кулемета в лісі, який встановлений на позашляховику. Хлопець розумів, що йому залишається менше десятка кілометрів до "Укриття", тому він не може дозволити зупинити себе. Кулі потрапляли в кору дерев, руйнуючи її, та землю, але ніяк не могли зупинити жертву. На жаль, доля хлопця була не на його боці. Одна з куль потрапила в шину, тому Джон втратив керування та впав з мотоцикла. Через кілька секунд, два великих автомобілі зупинились коло хлопця і звідти вийшло кілька озброєних людей, які затримали його.

Їхня дорога тривала недовго, тому незнайомці привели Джона в старий будинок, який колись належав работорговцям... До того, як Джон та Лембер вбили їх всіх. Судячи з зовнішнього вигляду незнайомців, тепер тут сиділи найманці. При чому, їхні замовники були дуже багатими, якщо найманці мали настільки хорошу техніку та екіпірування. Двоє чоловіків привели Джона в кімнату та посадили його на невеликий стілець, що стояв навпроти розкішного столу.

- Колись тут були работорговці, тепер найманці,- мовив Джон, оглянувшись навколо,- Боюсь уявити, хто буде наступним.

- Я чув про тебе,- сказав чоловік, що сидів навпроти Джона,- Ти доволі серйозно зіпсував наші плани.

- Якщо я зіпсував ваші плани, значить, ви на це заслужили. Хоча, я досі не знаю, хто ви.

- Тобі й не треба знати цього. Вистачить того, що ти здогадався, що ми найманці.

- Які хотіли мене вбити.

- Мої люди стріляти в колеса. Ніхто не збирався шкодити тобі. Ти нам потрібен, Джоне.

- Я так не думаю.

- Ти зараз не в тому положенні, щоб хтось зважав на твою думку. Ти зіпсував наші плани, а репутація наших замовників падає. Вони дали мені завдання завербувати тебе. Будь-якими способами.

- Могли ввічливо попросити.

- А ти б погодився?- спитав чоловік, але Джон промовчав.- Отож-бо...

- Скажеш, хто твої замовники?

- Тобі цього знати не треба.

Джон перевів погляд на стіл та побачив знайому кожному емблему.

- Замовники - це Міжнародна Гуманітарна Допомога?- насторожено спитав хлопець.

- Ти спостережливий. В будь-якому випадку, це нам знадобиться.

- Я не думаю, що можу чимось їм допомогти.

- Я вже казав, що твоя думка мене не цікавить. Тепер вони твої господарі, а ти їхній пес, який послушно виконує будь-які команди і не гавкає. Якщо все будеш робити правильно, то твої друзі будуть жити. Поки що, чекай подальших вказівок.

Незнайомець покликав двох чоловіків, які вивели Джона назовні.

- Можеш йти на всі чотири сторони,- сказав найманець та кинув хлопцеві рацію.

- Що це?

- Для того, щоб ми могло з тобою зв'язатись, якщо щось буде треба.

Через кілька годин пішої ходьби через ліс та поле, Джон дойшов до "Укриття". Кілька солдатів, що були там, відчинили йому ворота, тому він зайшов всередину. Хлопець одразу побачив, що всередині дуже пусто. Лише на стіні стояло кілька солдатів та залишалось три сім’ї, не враховуючи Джо. Джон так і не побачив Елізабет, але майже одразу до нього підійшла Ейпріл.

- Джоне...- почала дівчина, але хлопець жестом зупинив її.

- Я нічого не хочу чути. Ми обоє знаємо, що без Метта та Лембера орден довго не проживе. Якщо ти сподіваєшся, що це буде, як раніше, то забудь.

Хлопець побачив, що її очі зволожились, але вона намагалась триматись достойно. Ейпріл швидко розвернулась та залишила хлопця. Майже одразу до нього підійшов Джо.

- Радий бачити тебе живим,- сказав Джо, потиснувши руку хлопця,- Я знав, що ти повернешся, але не думав, що через місяць. Завершив справу?

- Ще ні, але відчуваю, що я дуже близько.

Серце хлопця билось з неймовірною силою. Відповідь на те, як виник вірус і як його здолати може бути зовсім поруч.

- З Мією все гаразд?- спитав старий, коло Джон обійшов його та підійшов до старого дуба.

- Так, все чудово.

Джон провів пальцями по корі старого дерева. Через кілька секунд, хлопець знайшов дивний отвір, в який діти любили пхати різні речі.

- Чому тут так тихо?- спитав Джон, дістаючи медальйон.

- Після нападу, люди зрозуміли, що тут не так безпечно, як я говорив. Всі поїхали в Рівертон та Нортовн, щоб знайти краще життя.

- Ти зробив занадто багато для цього місця,- сказав хлопець.

- Недостатньо.

Джон перевернув медальйон в своїй руці та вставив в отвір, який ідеально підходив під медальйон. В цей момент, Джон та Джо почули шурхіт позаду дерева. Старий подумав, що це змія, тому вхопився за автомат, але Джон заспокоїв його. Обійшовши старий дуб, вони побачили яму з сходами, що поступово вели вниз.

- Сам підеш?- спитав Джо.

- Ти почуєш постріли, якщо знадобиться допомога... Або крики.

Хлопець взяв в Джо автомат та обережно спустився вниз. Ліхтарик йому не знадобився, бо всередині світла від ламп було достатньо. Коридор виглядав футуристичним, бо, до цього моменту, Джон нічого такого не бачив. Коридор провів його в просторий зал. Він повільно підійшов до столу, що стояв посередині і побачив листочок. Взявши його в руки, Джон вкотре впізнав почерк головного лікаря.

"Нарешті, я його знайшов. Третього піддослідного. Будуть і кращі, але він перший. Ніхто його не знав. Ім’я - Джек. 174 дні безперервного прийому наркотиків. Дивовижно, що вони його не вбили. Організувати операцію не складно. Тепер залишився останній етап - використати камінь. Мислення, логіка, знання, наука - ось у що я вірю. Вони приведуть людей до кращого майбутного, до світлого майбутнього. А, поки що, треба радіти з того. що я маю."

Під листком паперу, Джон побачив дивний камінь, що яскраво світився. Він бачив його раніше на старих фотографіях з лабораторій. Певний час, хлопець стояв зачаровано, дивлячись на нього та боячись торкнутись його. Нарешті, він поборов себе та взяв невідомий предмет в руки. Простір навколо нього змінився - наповнився дивними лініями та древніми знаками, що зустрічались в різних книгах і міфології. Майже хвилину, Джон розглядав символи, коли почув голос чоловіка позаду себе.

- Я радий, що ти знайшов мене. Я довго цього чекав,- почав чоловік,- Ти, скоріше за все, не знаєш мого імені. Ти називаєш мене головним лікарем. Мене звати Сах, якщо тобі було цікаво. Знаю, що ім’я доволі незвичне, але що зробиш. Знаю, що в тебе є багато питань, які тебе цікавлять. Відповім по-порядку. Ні, я не псих. В мене були цілком реалістичні та праведні мотиви - реформувати людську свідомість та суспільство. Минулого разу, в іншому місці мені заважав один "герой", але цього разу я сам допустив помилку. Я не подумав про мутації в організмі людини, які можуть виникати в організмі людини під впливом цього каменю,- мовив чоловік та вказав на камінь, що тримав в руці Джон,- Це привело до початку мутацій в клітинах, які я, спочатку, проігнорував. Згодом вони привели до мутацій всього організму. Я не хочу знімати з себе відповідальності, але мутації та, як результат, новий вірус - це не моя вина. Групка сектантів, які хотіли отримати славу та залишити слід в історії. Вони зіпсували кілька зразків того, що я давав для зменшення болю, тому мутації, під впливом енергії каменя посилились. Саме так виник вірус.

- Полегшення болю? Люди страждали, поки ти їх різав!- Джон розумів, що бачить голограму, але всеодно сказав це.

- Так, але вони не помирали і відчули все в кілька разів легше.- несподівано для Джона сказав чоловік,- Так, я ще живий. Не треба дивуватись. В такій незвичній формі, але живий. Я знаю, що ти хочеш покінчити з хворобою, але діставати його з зомбі, як ви їх називаєте, немає сенсу. Потрібен зразок з організму який ще не заражений. Такий є, але не тут. Він у військовій лабораторії міста Ханаан. В тебе нічого не вийде без мене, тому варто подумати над співпрацею. Ти допоможеш меніповернути моє нормальне, фізичне тіло, а я допоможу тобі перемогти хворобу. Я свою частину договору завжди виконую. Можеш спитати в Ніка... Ах, точно. Ти його не знаєш.

- В мене ще є питання,- сказав Джон.

- В мене не так багато часу, але я тебе вислухаю.

- Твій перший піддослідний - Джек. Він був моїм батьком?

- Я не маю зразків твого ДНК, щоб встановити твій зв’язок з ним. Я б допоміг тобі дізнатись це, але потрібно повернути мені фізичне тіло.

- Як мені попасти в Ханаан?!

- Тут я не можу тобі допомогти. Тобі набагато краще знати, що робити. Я б не радив гаяти час.

Сах зник так само раптово, як і з’явився. Дивні лінії та символи зникли і Джон залишився в залі сам.