Дощ
Ніка Містeріо
Стукочить дощ у голі стріхи... Шумить тополя за вікном... Дзвенить зимова тлінь в повітрі... Земля холоне мов вогонь... Уже нечути співу птиці... Не чути голосу рабів.. На світ спрямований на спокій... Вже опустилась чорна тінь... Вона спокійна мов погода... Холодна й тиха пелена... Як Королева - чорна й вбога, На світлу землю прибула. Вона холодна наче крига... Така чарівна й неземна... Вона вкриває білі стіни... Ніби ховає це життя... Їй так хотілось відпочити... Відчути спокій й це буття... Їй так хотілось полюбити... Все те земне, все те життя... Її цурались і боялись... Їй підкорялись і лякались... У ній не бачили життя!!! Її вважали за прокляття... Їй віддавали всі страхи... Їй підкорялись навіть сущі... Безмежні боги і роби... Вона то темна, не свята... Але пекуча й запальна... Тут так багато порівнянь, щовже й не знаєш що й сказати... От тільки мудрість тут одна... Нам ніч уже ні з чим не порівняти...
2018-05-10 08:20:54
2
0
Інші вірші поета
Ти Вірим І чом... Згасала тихо свічка в напів ночі ！
Інші поети
Ambre Stievenart
@Ambre_1506_
Margarita20
@Margarita20
Схожі вірші
Всі
Я тебе по-справжньому кохала...
Вікторія Тодавчич
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
2146
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
3030