Дощ

Ніка Містeріо

Стукочить дощ у голі стріхи... Шумить тополя за вікном... Дзвенить зимова тлінь в повітрі... Земля холоне мов вогонь... Уже нечути співу птиці... Не чути голосу рабів.. На світ спрямований на спокій... Вже опустилась чорна тінь... Вона спокійна мов погода... Холодна й тиха пелена... Як Королева - чорна й вбога, На світлу землю прибула. Вона холодна наче крига... Така чарівна й неземна... Вона вкриває білі стіни... Ніби ховає це життя... Їй так хотілось відпочити... Відчути спокій й це буття... Їй так хотілось полюбити... Все те земне, все те життя... Її цурались і боялись... Їй підкорялись і лякались... У ній не бачили життя!!! Її вважали за прокляття... Їй віддавали всі страхи... Їй підкорялись навіть сущі... Безмежні боги і роби... Вона то темна, не свята... Але пекуча й запальна... Тут так багато порівнянь, щовже й не знаєш що й сказати... От тільки мудрість тут одна... Нам ніч уже ні з чим не порівняти...

2018-05-10 08:20:54

2

0

Схожі вірші

Всі

Впізнай себе...

Вікторія Тодавчич

Впізнай себе в моїх словах , Що виливаються в пісні. Ти знову є в моїх віршах . Я їх присвячую тобі. Всі погляди твої ласкаві, Я все змалюю у віршах. Тихенько ,щоб вони не знали До тебе я прийду у снах. Коли у дзеркало поглянеш А там побачиш лиш мене. Знов вірші всі мої згадаеш, І знов впізнаеш там себе. І в день Святого Валентина, Ми стали друзями с тобою. Нехай зупинится хвилина, Я розлучилася з журбою....

43

7

2033

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12007