Олексій Коваль
@oleksiy_koval
Коли ми помремо, згадаємо те, що зігрівало наші серця у скрутну мить
Вірші Всі
Праця поета
Безсонні ночі, А я ширяю у бурхливій ейфорії, Яка прокинулися після світлих годин. Візьму старе перо, І вилетять з нього пам'ятні слова: Романтика, розлука. Життя, смерть. Мир, війна. Вічні тематики і проблематики, Фальшивих емоційних ігор, Де зникли щирі емоції, Все це тільки для утіхи своєї. Це крик мій людству, Які вони ж черстві. Творитиму до самого ранку, Коли житиму високими, елегантними мріями про життя. Ніч, зірки і тиша, Дивляться та слухають мою дивну мелодію, Це натхнення , Що збуджує душу. Ці звуки радості, Наче вперше оживив, Після тривалої смерті, Плач тужливий, Біль реальності нової, Ламає душу скалічену. Фантазія—моя ти муза, Ідей у вас хоч цілий небокрай, Скільки не здійснених, нових, абстрактних творінь крилатих? Жадібно охоплюватиму все, Пером чудодійним, Щоб залишити у спадок, Майбутнім поколінням, Дорогоцінне письмо ліричне, Де для кожного вирине, Нова, обнадійлива історія життя.
0
0
18
Що мені рідне?
"Що мені рідне? Я й сам не знаю відповіді. Батьківщина чужа, Так своїми брудними руками хапає. Друзі стали такими далекими від мене, Їхні погляди холодні і пусті до мене, Наче не існує на світі "мене". Смерть надходить довгою ходою, Хоче пришвидшити мій спочинок, Бо розчарувався навіки у всьому."
0
0
21
Навзаводи зі смертю
"Смерть, Ти так близька до мене, Ти рідна матінко-смерть. Відправ мене у смертне одро, Коли душа душа бажає, Закінчити своє зірково сяйво."
0
0
23