Любіть!

Ольга Гринчук

Любіть життя! Воно ,немов отрута, Таке п'янке, таке чомусь живе. Ідеш по вулиці, і ось здається скрута, Вона то є , то ось туточки мине. Любіть себе! "Хтось" це зовсім інші люди, Ви особливі, і час завжди пливе, Він не спитає, як вам далі бути. Він тут живе і там же він помре. Любіть весну! Вона чарівні барви. Ніхто не скаже , яка у ній краса. Вона покаже чого так плачуть мальви, Вона дарує шлях у небеса. Любіть свій дім! Він тисячного вартий. Він ваш притулок, ваш брат, ваш батько і сестра. Цей світ він багатократний, А світ твій часом це одна стіна. Любіть любов! Це першокласна дама. Це небуття, спокуса , почуття. Це світ фантазій, це просто власна драма. Вона палає аж до самого кінця. Любіть любити! Не треба бити в грати. Вони опора лиш для гіршого життя. Любов чарівна, вона це власна мати. Любіть любов! Таке у нас буття.

2020-04-30 20:05:01

4

0

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

43

17

2411

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12001