БОЛИТЬ

Ольга Гринчук

Мені болить. За те, що час пливе невпинно, За те, що не збагнула щастя я, За те, що сумним життя бути повинно, За те, що розум просить каяття. Мені так хочеться , щоб знов на сцену, Де будуть пісня, люди й я , Де не згублю весну зелену, Де буде щастя, де буду я. Мені так хочеться назад в дитинство, Де сотні й тисячі щасливих днів, Де я не знаю, що таке презирство, Де люди в масі тисячі вогнів. Мені так шкода, що для всіх спливає Той тихий час на світанку дня. Що серед гомону правди немає, Що і для себе вже я не я. Мені чогось до сліз болить і крає, Що все життя манірна гра, Що час батьків моїх минає, Що скоро лишусь я одна. Боюсь я стін пустих в кімнаті. Пустої тиші у житті боюсь, І серед безліч різних віріантів, Обрати вірний я боюсь. Боюсь людей, В моїм житті , вони мені лише брехали. Лишали сльози в тисячі ночей. Вони ніколи б не признали, Що є щось цінне в темноті моїх очей.

2020-05-02 22:17:09

5

0

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

15

16557

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12170