Villain & Hero
Хто такий лиходій? Це той хто пожертвував собою заради всіх? Той хто навіть якщо його ненавидять, він все рівно буде з усмішкою на вустах любити? Це той хто був осуджений словами героя, лиходій якого звинувачували у всіх бідах? Лиходій? Людина яка так обізвана, що ставила інтереси інших вище своїх Лиходій– це той чия історія була витерта. Хто ж такий герой? Це той персонаж який пожертвував друзями заради скарбів, Людина яка облила кров’ю цілу державу заради потіхи, Той казковий лицар, що знищив всіх драконів і жителів аби оволодіти бажаним, Герой якому все сходило з рук, щоб він не робив, Адже винив у цьому лиходія, Герой– це той чия історія була написана кров’ю невинних. Тож подумайте чи справді ми тих вважаємо справжніми героями чи лиходіями Лиходієм та героєм не народжуються, ними стають, Перед тим як судити розберіться, що послуговало мотивом.
2022-12-12 10:47:29
3
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Микола Мотрюк
Цікаво...
Відповісти
2022-12-12 19:37:22
Подобається
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
13424
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12659