Лист перший. Чекаю.
Тебе не було.
І вчора начебто. Напевно, в інші дні також, але помітила я лиш зараз. З ранку, знову поспішаючи, не звернула й уваги. Вперто ігнорувала це почуття, а ось ввечері щось клацнуло в голові. Просто здалося, що чогось не вистачає. Що щось різко змінилося. Невиправно.
Чому сьогодні ти не зі мною? Адже сьогодні п'ятниця і ми могли б провести вихідні удвох. Зайнялися чимось або просто полінувалися перед комедією. Та знаєш, я так утомилася за будні. Мені ще ніколи не було так тяжко. І справа навіть не в хитромудрих завданнях, а в напрузі. Вона скрізь. Безперечно, здорово, якщо я витримаю і впораюся. Якщо зможу подолати все та спростити роботу для майбутнього. Бо чим складніше, тим корисніше для мене. Бо потім буду здатна на більше. Буду рухатися вгору кар'єрними сходами легко, немов повторяю давно завчений текст.
Тиждень так швидко пролітає. Це тому, що цілком та остаточно віддалася цьому заняттю. Тому, що мені це подобається. Кількість, суми, відсотки. Цифри. Цифри. Цифри. Їх так багато, що, здавалося, повинно було злякати. І якщо я раніше звертала увагу лише на різні книги, то зараз поринула в іншу сферу. Незвичну і чужу. Я навіть могла б порівняти цей процес з лазнею: спочатку довго грієшся в обіймах гарних виразів і неповторних історій, а потім різко пірнаєш у холодний розрахунок та аналіз.
Так, я знаю, що ми давно не блукали нічним містом. Я вже й відвикла від спокійної прогулянки. Звичніше поспішати кудись, метушитися. Квапитися на автобус, бігти в магазин, що ось-ось зачиниться. Жити швидко і спонтанно, без зволікання та хвилин спокою.
Ні, я зовсім не подорослішала, повір. Така сама дитина, як і раніше. Лише трохи зацікавилася незвичним. Іншим. Мені цікаво дізнаватися про тонкощі, проводити експерименти. Так, часу поменшало, я багацько не встигаю. Проте нічого страшного не станеться, якщо я перестану блукати між деревами у парку.
Сподіваюся, ти повернешся, коли прочитаєш моє послання.
Сумую.
І вчора начебто. Напевно, в інші дні також, але помітила я лиш зараз. З ранку, знову поспішаючи, не звернула й уваги. Вперто ігнорувала це почуття, а ось ввечері щось клацнуло в голові. Просто здалося, що чогось не вистачає. Що щось різко змінилося. Невиправно.
Чому сьогодні ти не зі мною? Адже сьогодні п'ятниця і ми могли б провести вихідні удвох. Зайнялися чимось або просто полінувалися перед комедією. Та знаєш, я так утомилася за будні. Мені ще ніколи не було так тяжко. І справа навіть не в хитромудрих завданнях, а в напрузі. Вона скрізь. Безперечно, здорово, якщо я витримаю і впораюся. Якщо зможу подолати все та спростити роботу для майбутнього. Бо чим складніше, тим корисніше для мене. Бо потім буду здатна на більше. Буду рухатися вгору кар'єрними сходами легко, немов повторяю давно завчений текст.
Тиждень так швидко пролітає. Це тому, що цілком та остаточно віддалася цьому заняттю. Тому, що мені це подобається. Кількість, суми, відсотки. Цифри. Цифри. Цифри. Їх так багато, що, здавалося, повинно було злякати. І якщо я раніше звертала увагу лише на різні книги, то зараз поринула в іншу сферу. Незвичну і чужу. Я навіть могла б порівняти цей процес з лазнею: спочатку довго грієшся в обіймах гарних виразів і неповторних історій, а потім різко пірнаєш у холодний розрахунок та аналіз.
Так, я знаю, що ми давно не блукали нічним містом. Я вже й відвикла від спокійної прогулянки. Звичніше поспішати кудись, метушитися. Квапитися на автобус, бігти в магазин, що ось-ось зачиниться. Жити швидко і спонтанно, без зволікання та хвилин спокою.
Ні, я зовсім не подорослішала, повір. Така сама дитина, як і раніше. Лише трохи зацікавилася незвичним. Іншим. Мені цікаво дізнаватися про тонкощі, проводити експерименти. Так, часу поменшало, я багацько не встигаю. Проте нічого страшного не станеться, якщо я перестану блукати між деревами у парку.
Сподіваюся, ти повернешся, коли прочитаєш моє послання.
Сумую.
Коментарі