Лист третій. Виправдатися.
А я ось почала згадувати. Перебирати історії в пам'яті, щоб вибудувати їх послідовно. Зима, весна, осінь… Чому так тяжко? Я начебто закарбувала все, але емоції... Я їх не пам'ятаю зовсім. Наче вони пішли разом із тобою. Наче я нічого не відчувала. Холодна, байдужа, порожня. Не жива.
Ти не просто зникла. Ти відвернулася. Різко та несподівано. Забрала, що було дорого і любо. Все, що було по праву моїм. Ти забрала з собою те, що було заховано всередині, залишивши нікчемне тіло на свавілля. Хіба так чинять? Хіба я заслужила це? Чому? Я не розумію. Не дано зрозуміти.
Ти так легко відпустила. Так просто пішла, не пояснивши та навіть не сказавши жодного слова. А ми були друзями. Чи це була ілюзія? Тендітні мрії зустрілися з реальністю? Чи всі наші фантазії були лише моїми? Тоді... навіщо було витрачено стільки часу на мене? Ти ж просто викреслила роки та, на жаль, не лише зі свого життя. Навіщо взагалі ти так вчинила? І як зараз у тебе виходить без зусиль ігнорувати мене?
Я стільки пишу тобі, намагаюся достукатись. Хочу побачити, розказати. Ставити питання, щоб хоча б у відповідь почути лише подих. Твій. Бачити перед собою не аркуші паперу та не ручку. Тебе. Твої очі.
Нам би поговорити. Сидіти навпроти та спочатку довго мовчати, доки сміливий не порушить тишу. А потім боязко пов'язувати слова в хаотичному порядку, щоб пояснити кожний вчинок. Внести ясність. Зрозуміти.
Виправдатися.
Ти не просто зникла. Ти відвернулася. Різко та несподівано. Забрала, що було дорого і любо. Все, що було по праву моїм. Ти забрала з собою те, що було заховано всередині, залишивши нікчемне тіло на свавілля. Хіба так чинять? Хіба я заслужила це? Чому? Я не розумію. Не дано зрозуміти.
Ти так легко відпустила. Так просто пішла, не пояснивши та навіть не сказавши жодного слова. А ми були друзями. Чи це була ілюзія? Тендітні мрії зустрілися з реальністю? Чи всі наші фантазії були лише моїми? Тоді... навіщо було витрачено стільки часу на мене? Ти ж просто викреслила роки та, на жаль, не лише зі свого життя. Навіщо взагалі ти так вчинила? І як зараз у тебе виходить без зусиль ігнорувати мене?
Я стільки пишу тобі, намагаюся достукатись. Хочу побачити, розказати. Ставити питання, щоб хоча б у відповідь почути лише подих. Твій. Бачити перед собою не аркуші паперу та не ручку. Тебе. Твої очі.
Нам би поговорити. Сидіти навпроти та спочатку довго мовчати, доки сміливий не порушить тишу. А потім боязко пов'язувати слова в хаотичному порядку, щоб пояснити кожний вчинок. Внести ясність. Зрозуміти.
Виправдатися.
Коментарі