Лист восьмий. Останній привіт.
Навіщо я все це писала? Навіщо так люто намагалася передати, що турбує душу? Щоб слова пішли в пустоту? Ти затулила вуха. Байдуже.
І що тепер?
Які слова мені викреслювати? Всі, тому що вони для тебе не мають сенсу? Чи тобі якісь подобалися? Ти скажи. Чого мовчиш? Чому знову?
Ти повернулася, щоб розповісти про брехливість усіх моїх слів. Що відтепер я порожня і в мені не залишилося нічого з минулого. І все повторювала, що люди не змінюються.
Ти кидала всі гидкі слова в обличчя. Відмовлялася бачити саме мене, перед тобою був лише кривдник. Людина, яка проміняла тебе на обов'язки. Зрадник, який навіть не одразу помітив твоє зникнення. Той, хто не цінував кожної миті, проведеної з тобою, і не хотів зближуватися. Я розумію. Приймаю звинувачення.
Але причина твоєї агресії інша. Повністю.
Ти була мною усі ці роки. Так люто відстоювала мої слова, коли я сама відмовлялася від них. Стояла завжди не за моєю спиною, а попереду. Рвалася показувати, хоча я воліла відвертатися. Не хотіла чути, коли крик твій луною носився містом. Я віддалялася. Але варто було тобі піти та залишити мене поза зоною комфорту, я сама змінила навколо все. Усвідомила, але надто вже пізно.
Ось якраз це тебе й розлютило. Довелося пожертвувати. Відвернутися. Поставити на кін і чекати. Яка іронія. Я все чекала на тебе, твоє повернення. А тобі доводилося сподіватися і, також, чекаючи. Щоб донести мені лише одну просту істину: мені варто було не ховати себе всередині, а бути щирою, як у дитинстві.
Я зробила висновки. Прийняла себе повністю, якою б не була дурною чи смішною. Мені нема чого соромитися. Ні думок, ні тіла. Хоча слова написані волію спалити.
Віддати вогню листи, що з трепетом виводила. Надіслати останній мій привіт.
І що тепер?
Які слова мені викреслювати? Всі, тому що вони для тебе не мають сенсу? Чи тобі якісь подобалися? Ти скажи. Чого мовчиш? Чому знову?
Ти повернулася, щоб розповісти про брехливість усіх моїх слів. Що відтепер я порожня і в мені не залишилося нічого з минулого. І все повторювала, що люди не змінюються.
Ти кидала всі гидкі слова в обличчя. Відмовлялася бачити саме мене, перед тобою був лише кривдник. Людина, яка проміняла тебе на обов'язки. Зрадник, який навіть не одразу помітив твоє зникнення. Той, хто не цінував кожної миті, проведеної з тобою, і не хотів зближуватися. Я розумію. Приймаю звинувачення.
Але причина твоєї агресії інша. Повністю.
Ти була мною усі ці роки. Так люто відстоювала мої слова, коли я сама відмовлялася від них. Стояла завжди не за моєю спиною, а попереду. Рвалася показувати, хоча я воліла відвертатися. Не хотіла чути, коли крик твій луною носився містом. Я віддалялася. Але варто було тобі піти та залишити мене поза зоною комфорту, я сама змінила навколо все. Усвідомила, але надто вже пізно.
Ось якраз це тебе й розлютило. Довелося пожертвувати. Відвернутися. Поставити на кін і чекати. Яка іронія. Я все чекала на тебе, твоє повернення. А тобі доводилося сподіватися і, також, чекаючи. Щоб донести мені лише одну просту істину: мені варто було не ховати себе всередині, а бути щирою, як у дитинстві.
Я зробила висновки. Прийняла себе повністю, якою б не була дурною чи смішною. Мені нема чого соромитися. Ні думок, ні тіла. Хоча слова написані волію спалити.
Віддати вогню листи, що з трепетом виводила. Надіслати останній мій привіт.
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(1)
Лист восьмий. Останній привіт.
Мяу)
Відповісти
2018-04-14 20:05:03
Подобається