Метелик
ptashka_
Стара зморшкувата п'ятиповерхівка, Дивиться на мене десятками очей, Під'їзд, прокурений людьми, Що одвіку не знали спокійних ночей. Там вона загубилась в лабіринті речей, Маленька, мов пташка, і крила тоненькі, Скоріше, метелик, що сидить на пальцях в людей. Слова такі гострі, мов лезо ножа, Раз доторкнись її - і вона полетить назад. Так легко вдарити в павутинні вічних образ, Раз покажи їй - і вона полетить назад. Далі блукає в лабіринті кімнат, Шкода, що час так і не ходить назад, Жде, коли ввечері тепла вода Змиє гіркий присмак розпач і втрат. Вдарить холодний вітер, коли сидітиме на вікні, Люди, змилувавшись, поховали гострі леза свої, Ніхто їй не напише ні віршів, ні пісень, Хто ж міг подумати, що метелик живе лише день... І все як завжди: стара п'ятиповерхівка, Що дивиться у вікна десятками очей, Але тепер іскри горять у людей, Що так довго не знали спокійних ночей.
2018-02-11 15:10:45
2
0
Інші категорії
Вірші до свят Любовні Соціальні Гумористичні Радісні вірші Історичні
Інші поети
aadee2
@aadee2
Схожі вірші
Всі
" Вздох неба "
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Я теряю себя , как птица в полете Каждый вздох облегчения , Когда вижу неба закат Мне плохо , когда не дотронуться К твоим обьятьям свободно , Но я знаю, что ты не услышишь , Мой вслип слёз из-за окна ... За глубиной туч темного неба Ранее, чем ты уже вспомнишь И подумаешь, как я скучаю , Скрою всю грусть.тишиной ... Может быть сердца стук угнетает И воздух из лёгких рвется волной Но ритм одной песни будет на память , Тех последних слов ветра холодов ... Пока не угаснет горизонт пламя Последнего огня без тебя , Багры унесут строки мгновенно Без следа раньше тепла ... P.s: Грусть неба скрывает больше чем мы думаем ...✨💫✨ 🎶 Where's My Love ~ SYML 🎶
39
4
3298
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12796