Метелик
Стара зморшкувата п'ятиповерхівка, Дивиться на мене десятками очей, Під'їзд, прокурений людьми, Що одвіку не знали спокійних ночей. Там вона загубилась в лабіринті речей, Маленька, мов пташка, і крила тоненькі, Скоріше, метелик, що сидить на пальцях в людей. Слова такі гострі, мов лезо ножа, Раз доторкнись її - і вона полетить назад. Так легко вдарити в павутинні вічних образ, Раз покажи їй - і вона полетить назад. Далі блукає в лабіринті кімнат, Шкода, що час так і не ходить назад, Жде, коли ввечері тепла вода Змиє гіркий присмак розпач і втрат. Вдарить холодний вітер, коли сидітиме на вікні, Люди, змилувавшись, поховали гострі леза свої, Ніхто їй не напише ні віршів, ні пісень, Хто ж міг подумати, що метелик живе лише день... І все як завжди: стара п'ятиповерхівка, Що дивиться у вікна десятками очей, Але тепер іскри горять у людей, Що так довго не знали спокійних ночей.
2018-02-11 15:10:45
2
0
Схожі вірші
Всі
12
А море сліз вже висохло давно. Давно забуті фото й переписки. Я живу неначе у кіно, І це кіно трагедія, не більше.
87
4
9027
Хай буде так
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4944