Вірші
Метелик
Стара зморшкувата п'ятиповерхівка,
Дивиться на мене десятками очей,
Під'їзд, прокурений людьми,
Що одвіку не знали спокійних ночей.
Там вона загубилась в лабіринті речей,
Маленька, мов пташка, і крила тоненькі,
Скоріше, метелик, що сидить на пальцях в людей.
Слова такі гострі, мов лезо ножа,
Раз доторкнись її - і вона полетить назад.
Так легко вдарити в павутинні вічних образ,
Раз покажи їй - і вона полетить назад.
Далі блукає в лабіринті кімнат,
Шкода, що час так і не ходить назад,
Жде, коли ввечері тепла вода
Змиє гіркий присмак розпач і втрат.
Вдарить холодний вітер, коли сидітиме на вікні,
Люди, змилувавшись, поховали гострі леза свої,
Ніхто їй не напише ні віршів, ні пісень,
Хто ж міг подумати, що метелик живе лише день...
І все як завжди: стара п'ятиповерхівка,
Що дивиться у вікна десятками очей,
Але тепер іскри горять у людей,
Що так довго не знали спокійних ночей.
2
0
367
