Зовущий себя поэтом
Ночь на дворе, голые улицы. Светятся звёзды, горят фонари. Холодом бьёт, до дрожи трясутся колени, сбитые твои. Бешено рвешься, стараясь сбежать. Жадно хватая воздух губами. Больше тебе не хочется ждать, Хочется просто исчезнуть за облаками. Тучи плывут, летят далеко, Город накрыло зловещим туманом. Край на мосту, взгляд прямо вниз, Страшно, конечно, все без обмана. Тонкие пальцы, обида в глазах, Сомнения с болью и страхом. Больше тебе не хочется врать, Больше тебе не хочется плакать. Хрупки плечи ринулись вниз, Навстречу холодному ветру. В квартире грустно поник, парень, зовущий себя поэтом. 16.04.2018
2018-04-16 19:12:17
4
0
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4768
Тарантела (Вибір Редакції)
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
43
33
9105