Вірші
Добрий цар
Жив собі на світі цар
Всього світу государ.
Був він добрий та веселий
І до всіх занадто чемний.
Не образив він ніколи,
Мав усього він доволі.
Він любив весь свій народ,
Не дивився в чужий город.
Цар цей ніколи не воював
Мир з всіма він зберігав.
Не вбивав цар ні тваринки,
Ні комахи, навіть бджілки -
Всіх любив і поважав,
І того ж дітей навчав.
Ось настав час помирати
І почав весь люд ридати.
Каже їм тоді наш цар
Всього світу государ:
"Ви не плачте, діти мої,
Залишіть мене в спокої.
Край наш буде процвітати,
Якщо кожен буде знати,
Що він робить і навіщо,
Що не треба казать абищо,
Жити треба в злагоді,
Друзям ставати у нагоді.
Треба все це пам'ятати,
Владою не зловживати,
Жити мирно і спокійно,
Щастя буде вірогідно.
Вибачте, якщо я лихословив,
Якщо щось не так промовив.
А тепер ідіть вже, люди,
Передайте ви усюди,
Що помер великий цар
Всього світу государ."
Ледь він ці слова сказав,
Так відразу і упав.
Залишились у царя
Два сини-богатиря.
Старший син - ну чисто цар
Всього світу государ.
Дуже добрий, гарний, милий,
А до того ж який сильний!
Весь він був, неначе тато,
Де він йде - усюди свято.
А молодший син то сильний,
Проте розумом не вийшов.
Битись любить і вбивати,
На сопілочці пограти.
Після нашого царя
Черга старшого прийшла.
Він не вів ніяких війн,
Всі співали про нього гімн,
Було мирно і спокійно,
І, здавалося, надійно.
Але як завжди буває -
Зло на край наш наступає.
Як почув про це наш цар,
Всього світу государ,
То зібрав велику раду,
Щоб шукать собі пораду.
Довго радились князі,
Всенародні мудреці.
Вирішили зібрати військо,
Чують - Зло вже близько.
Юнаків усіх зібрали,
Зброю їм повидавали,
І відправили до бою,
Наче всі були готові.
Цар наш в замку залишився,
Для хоробрості напився.
Армію оцю розбили,
Край частково захопили.
Як про це почув наш цар,
Всього світу государ,
Так зібрав він вдруге раду,
Щоб шукать собі пораду.
Знову думали князі,
Всенародні мудреці.
Аж тут чують - син молодший
Вийшов і щось говорить:
"У темній в'язниці,
Холодній темниці,
Дракон трьохголовий сидить,
Вже сто років він один.
Може він допоможе,
Зло погане переможе?"
Старший брат підскочив зразу:
"Як же не здогадався одразу!
Треба змія попросить,
Потім, певно, відпустить."
"Добре вже його я знаю,
Часто з ним я розмовляю.
Він погодився допомогти,
Проте просить застерегти,
Що якщо не буде волі,
Будем умирать поволі."
Після слів цих змій з'явився,
До світлиці він приплівся.
"Я готовий вже до бою,
Вмити все вражою кров'ю.
Хочу я оце сказати,
Що вам треба усім знати,
Що дарма мене спіймали,
У в'язниці тій тримали,
Бо хоч змій я є, проте,
Я Добро, от знайте все."
Змій всіх, звісно, переміг
І від нього ніхто не втік.
Потім він на волю полетів,
Молодшого сина прихопив.
І живуть вони чудово
У країні своїй новій,
До брата часто прилітають,
І біди вони не знають.
1
0
462
Сумне королівство
Десь далеко за лісами,
За глибокими морями
Є на світі королівство,
Яке зветься Сумне Місто.
Є суворі там закони,
Спокій бережуть дракони.
Ти не смійся, плач хутчіш,
А чого ти не кричиш?
Гратись там не можна,
Ридає дитина кожна.
Люди ходять всі сумні,
Чути плачі голосні.
Тут не світить навіть сонце,
Не всміхається у віконце.
Ви спитаєте у мене,
Я упевнена напевне,
Як же так вони живуть,
Як без сонечка ростуть?
Відповідь знайду відразу,
Вже готовеньку вам фразу -
Сумість люди там вживають
І про сонечко не знають.
П'ють усі її завжди,
І не бачать в тім біди.
А якщо хтось усміхнеться,
А ще гірше засміється,
То чекає вас в'язниця,
А вже потім і рушниця.
Тому, друзі, посміхайтесь,
І на вулиці ви грайтесь,
Бо потрапите туди,
А ось це вже назавжди.
0
0
420
Явір
Стоїть явір над водою,
Стоїть, посміхається,
Коло нього в річеньці
Каченята купаються.
Старий явір похилився,
Певно, зажурився,
Думи свої думає,
Що ж собі надумає?
Стоїть явір тут давно,
Ще з часів козацтва,
Пам'ятає бійню він,
Чудового братства.
Знає явір і Богдана,
Козацького гетьмана.
Був він у часи війни,
Бачив явір тяжкі сни,
Що ж кажуть йому вони?
Довго явір уже стоїть,
Декілька тисячоліть.
Старий явір похилився,
І низенько опустився.
Кінчився його вже вік,
Промайнув як, ніби рік.
Каченята знову купаються,
Ніхто їм вже не посміхається.
1
0
353
