Вірші
клаптик душі
гостра нестача озону в легенях,
я обезкрилена в бездну лечу.
сенсу нема існувати без тебе,
смуток з'їдає, від болю кричу.
"нас" вже нема, розлетілись у попіл,
тільки коханням отруєна кров.
довго чинила хворобі тій опір,
згодом в полон її втрапила знов.
роки минуть і ясним стане небо,
сльози солонії змиють дощі.
та залишиться на згадку про тебе
чорний, обвуглений клаптик душі.
8
4
613
