клаптик душі
            
            гостра нестача озону в легенях, 
я обезкрилена в бездну лечу. 
сенсу нема існувати без тебе, 
смуток з'їдає, від болю кричу. 
 
"нас" вже нема, розлетілись у попіл, 
тільки коханням отруєна кров. 
довго чинила хворобі тій опір, 
згодом в полон її втрапила знов. 
 
роки минуть і ясним стане небо, 
сльози солонії змиють дощі. 
та залишиться на згадку про тебе 
чорний, обвуглений клаптик душі.
            2018-05-04 05:44:39
            
            
                                                    8
                
                
                
        4