Буття
Сьогодні, завтра, все воно просте,
здається скоро станеш ти дорослим.
Хоча, насправді, може так і є ?
Ця мить і подих буде наче осінь.
Ми звикли бути нам чужими.
Всім кажемо: "все добре, не турбуйся!"
Сміятись, плакати одними,
та думаємо: «хоч би не забудься».
Несемо тягарі свої на спинах,
Живемо думкою про те...
Якби ми всі були рідними,
і серце було б не пусте...
Якби жили ми у надії,
плекали дружбу і любов
І мали би великі мрії,
де мама , тато - всі разом.
Якби жили ми у багатстві
і бачили чудові сни...
проте, не знаєм марнотратства,
коли чекаємо сумних .
Байдуже лежачи в труні
нам буде все одно, чи плакав хтось за нами
чи пам’ятаємо приємні дні,
чи були доньками й синами.
А знаю я любов Христа,
який омив мене руками...
Побачив, що дістались дна
за це терпів болючі рани.
Чому не думав ще раніше,
коли питали про Творця,
коли боялись більше й більше ,
та згадували марне все життя.
Коли ми знали так багато
і бачили мільйон чудес,
хоч Бог старався так завзято,
та ти не зміг попасти до небес.
І ось ти плачеш від жалю,
що Бог не прийняв твою душу...
Чому ніколи не зійду
і цілу вічність жалкувати мушу.
2023-09-06 07:00:04
3
0