Пролог
I
II
III
IV
V
VI
VII
VIII
IX
II
День. Бенджамін прогулювався містом. Йому більше довподоби було гуляти вдень. Авжеж, він любив славу. Ні, він ні письменник, ні музикант, ні професор. Він любив своє діло. І це діло було моторошне. Бо Бенджамін любив все крушити, піднімати гвалт і вбивати публічно. З часом до нього прийшов більш чутливий слух, нюх і 7-оме чуття. Ще з самого дитинства він вбив маминого попугая: відірвавши йому голову на її очах. Запитаєте чи є в нього надприродне? Ні. І слава богу. Бо то було б вже занадто.

Бенджамін мав біле кудряве волосся, на перший погляд в ньому бачили чарівного хлопця, завжди усміхненого та працьовитого. Та не поспішайте з висновками, то всього лише маска.

Бенджамін колись дружив з Марком, але коли узнав, хто його друг, почав пропонувати захопити весь світ. Та Марк виявився дуже добрим, він любить світ в якому живе, і він відмовив другу. Бенджаміну це не сподобалось: він зненавидів друга і доброту, світ почав страждати від цього...

Зараз блондин направлявся в місто на пошуки жертв. Проходячи те місце, де вчора вночі був Марк, відчув дивний запах. Ні, не мерця, бо його поліція забрала ще зранку. Бенджамін відчув страх Марка. Чого б це? Він же ніколи нічого не боявся. Та ні. Була така одна проблема... кохання, невже Марк вчора зустрів це почуття?

Бенджамін трохи постояв, поусміхався, а потім клацнув пальцами. Блондин придумав, що буде робити далі...


Марк був в барі. Просто сидів і спостерігав за людьми, які відпочивали: пили, грали в покер, бились або так як він — ніяк. Сидячи раптом він відчув, що по нозі щось повзе, це був його паразит. Повернувся, та він не зразу сховався, він доповз до шиї і зупинився біля вуха. Марк, щоб ніхто зайвого не побачив накинув капюшон на голову. Через декілька хвилин шатен вискочив з бару. 

" Я не повинен її захищати, але якщо не я, то хто?.. Бенджамін зайшов занадто далеко... А якщо вона дізнається хто я, чи залишиться вона зі мною? Байдуже".


© Ольга Кравчук,
книга «Непідкорений долею».
Коментарі