Пролог
I
II
III
IV
V
VI
VII
VIII
IX
VIII
Квартира, машина і кредитки для мене стали невід'мною частиною життя. І чому я так раніше не жив? Якби ще роботу перспективну знайти?! Було б чудово. Але я зараз не про це.

Я мусив вдатися до хитрощів. Та часу в мене на це було мало, оскільки за декілька зустрічей з Еммі я почав відчувати: як зникають мої сили, як з'являється голод і як починаю бачити галюцинації.

Я ще досі не розповів їй, але сьогодні вже точно. Я якраз направлявдя до її вулиці.

Поки чекав, мене відвідала думка, що мені треба знайти роботу, до того, як Емма мене відшиє. Тому я негайно хотів покинути вулицю на якій чекав її. Але не встиг піти до першого магазинчику, щоб придбати журнал "Робота", я почув її голос:

— А куди це ми? 

Так це була Емма.

Я вирішив забрати її та повести містом. Байдуже, де про це говорити. Люди настільки заклопотанні, що не чують іноді своїх думок, не те, щоб чужі розмови.

— Емма, мені треба дещо тобі розповісти... - почав я.

Та сіроока на це ніяк не відреагувала. Я подумав, що вона не почула. Хотів повторити, але вона мене перебила:

— Розповідай, я чую.

Значить все ж вона почула і назад дороги немає. Оскільки почав, треба завершити справу до кінця.

— Дивись, не питай мене ні про що, просто слухай. Я знаю, що ти використовуєш привидів, точніше свою сім'ю не просто як на захист, а як божевільний воїн який повернувся з Афганістану. І це трохи ненормально. Ти їх повина попросити піти. Вони мусят піти за білим світлом. Про це дехто взнав, якщо ти не вкладешся в терміни, то тебе будуть судити потойбічні мудреці. 

Сіроока довго дивилася на мене та в решті решт відповіла:

— Я подумаю, а коли вони прийдуть?

Я збрехав і сказав, що на днях. Я хотів пришвидшити процес. Та я не знав, чи спрацює це, чи можливо я зробив тільки гірше?

Тоді Емма задала мені таке питання на яке я довго намагався відповісти.

Та все ж. Вона мене спитала:

— А хто ти? Ти людина чи один із них?

— Емма, якби ж то я був людиною, чи одним з них, було б набагато легше... Я не можу на це запитання відповісти. Не зараз. Та я знаю, якщо ти собі допоможеш, тоді мої думки всі твої.

На цій розмові ми з нею розійшлися по домівкам. Залишилось тільки чекати. Та не з моїми проблемами. Через нестачу сил та крові, в цю ніч я втратив перший ніготь...

© Ольга Кравчук,
книга «Непідкорений долею».
Коментарі