- Біжи Ельзо, швидше, давай! - кричала Колі, простягуючи мені руку.- Давай ти зможеш, ще трішки.
- Я не зможу. - жалісно промолила я.- Прощавай Колі.
В цей момент в мене встромилася велика стріла.Було нестерпимо боляче.В очах все потемніло.
Знову…  
Щось почало так сильно дзеленчати, що мені довелося в темряві йти на цей звук.
………………………….
- Ельзо, люба, ти знову запізнися в школу, якщо зараз же не піднімешся.- сказала мама, розправляючи штори на вікні, запускаючи в кімнату проміння раннього сонця.
Це знову сон..
  Ці сни почали снитися мені сім місяців тому, після того, як моя найкраща подруга Колі потрапила в аварію, в якій не змогла вижити.
Вона була єдиною моєю подругою.
  Колі-- це дівчина, ніби з дев'ятнадцятого століття, ніколи не фарбувалася, чудово грала на фортепіано, навіть знала німецьку та італійську мови.Ніколи не одягалася відкрито,завжди носила милі сукні та косу, заплетену з її довгого русого волосся. Вона завжди вважала, що природня краса набагато краща за всі ці кілограми косметики на обличчі.
  Її не стало. Після неї я не могла більше завести собі друзів.
  Після цього випадку мій гардероб має лише темні відтінки одягу.
Колі, мені тебе так не вистачає.
  Так, час плине дуже швидко.Ніби ще вчора всі наші знайомі плакали на її похороні, а сьгодні вже навіть не згадують її імені. Так чудові знайомі. Мої роздуми перебив мамин голос:
- Ти ще довго будеш сидіти нерухомо і дивитися в стіну? Що такого цікавого ти там побачила?
Вона подивилася на неї і зрозуміла все без слів. На стіні висіла наша з Колі велика фотографія.
- Я розумію, це важко, але життя на цьому не закінчується.- тихо промовила мама.- Одягайся і іди снідати.
- Так, звичайно. - як завжди сказала я з посмішкою, приховуючи сльозу, яка так і хотіла покотитися по щоці.
Коли мама вийшла з кімнати я встала з ліжка і пішла до ванної кімнати, приводити себе в порядок.
Зайшовши, я відразу глянула в дзеркало.
- Як мене мама не злякалася? Я ж схожа на лохнеське чудовисько.- на мене з дзеркала дивилося щось схоже на людину, але в тей момент і ні.
- Так приведемо себе в порядок.
Через п'ятнадцять хвилин на мене з дзеркала дивилась вже дівчина з гарною зовнішністю та великими сірими очима, які на сонці переливалися срібним кольором.
Свої темні коси я як завжди зав'язала в високий хвіст.
Спустившить на низ я пішла до своєї сім'ї на кухню.
- Привіт, тату, гроші на сьогодні в мене є, після школи мене забирати непотрібно.- на одному подиху проговорила я, починаючи їсти бутерброд, заздалегідь приготовлений мамою.
  Від батька як завжди ні слова. Він днями і ночами в роботі.
Доївши сніданок я захопила свій портфель і , одягнувши плащ, вийшла на вулицю.