ГЛАВА 2
- Бронкі, знову запізнилася. - грізно сказала вчителька біології.
- Вибачте, такого більш не повториться.- опустивши голову відповіла я.
- Ельзо, я це чую кожен урок. Сідай.- вздихаючи сказала вчителька.
- Діти, в нашому класі з'явилася нова учениця, вона переїхала з Канади. Моллі Холланд, піднімися, щоб всі тебе побачили.
Із- за парти передді мною встала не висока, з темним кучерявим волоссям та великими яскраво зеленими очима, дівчина, років шістнадцяти.
- Привіт, я Моллі, ми з сім'єю переїхали в Балауртон з Канади.Я тут не затримаюся, мого тата можуть знову перевести на інше місце роботи.Так що друзів я заводити не збираюсь. Дякую.- сідаючи сказала Моллі.
- Що ж ,я надіюся тобі в нас сподобається. - відповіла вчителька.- А тепер відкриваємо книги на 37 сторінці, вправа………….
Біологія ,як завжди, йшла дуже повільно. Нарешті довгоочікувана симфонія, яка сповіщала про закінчення уроку.
Потрібно піти купити щось в їдальні. Як тільки я підійшла до буфету, то почула крики.
Наша нова однокласниця сварилася з нашою поварихою, баб-Машою.
-Да що вам ті 50 копійок.-верещала Моллі.
-Слухай,дівчино, або ти даєш мені 50 копійок, або поклади рогалика на місце.- повариха вже покрасніла від злості.
-Беріть.-сказала я, даючи ці нещасні копійки і тим самим припиняючи сварку. -Ходімо Моллі.
-Мені не потрібні подачки.- з призирством відповіла Холланд.
-Гаразд, давай познайомимося ближче. Я Ельза, Ельза Бронкі. Твоя однокласниця.-доброзичливо почала я.
-Я вже говорила, мені не потрібні друзі.- відповіла Моллі.
-Чому? В школі без друзів дуже важко прожити.-з такою ж посмішкою сказала я.
-Але ж ти прожила.- сказавши це Моллі круто повернулася і пішла геть з їдальні.
І що це було, звідки вона знає про це. Я так і стояла до кінця перерви, доки мої роздуми не перебив дзвінок на урок.
Після сіми уроків в школі, я відправилася додому.
- Вибачте, такого більш не повториться.- опустивши голову відповіла я.
- Ельзо, я це чую кожен урок. Сідай.- вздихаючи сказала вчителька.
- Діти, в нашому класі з'явилася нова учениця, вона переїхала з Канади. Моллі Холланд, піднімися, щоб всі тебе побачили.
Із- за парти передді мною встала не висока, з темним кучерявим волоссям та великими яскраво зеленими очима, дівчина, років шістнадцяти.
- Привіт, я Моллі, ми з сім'єю переїхали в Балауртон з Канади.Я тут не затримаюся, мого тата можуть знову перевести на інше місце роботи.Так що друзів я заводити не збираюсь. Дякую.- сідаючи сказала Моллі.
- Що ж ,я надіюся тобі в нас сподобається. - відповіла вчителька.- А тепер відкриваємо книги на 37 сторінці, вправа………….
Біологія ,як завжди, йшла дуже повільно. Нарешті довгоочікувана симфонія, яка сповіщала про закінчення уроку.
Потрібно піти купити щось в їдальні. Як тільки я підійшла до буфету, то почула крики.
Наша нова однокласниця сварилася з нашою поварихою, баб-Машою.
-Да що вам ті 50 копійок.-верещала Моллі.
-Слухай,дівчино, або ти даєш мені 50 копійок, або поклади рогалика на місце.- повариха вже покрасніла від злості.
-Беріть.-сказала я, даючи ці нещасні копійки і тим самим припиняючи сварку. -Ходімо Моллі.
-Мені не потрібні подачки.- з призирством відповіла Холланд.
-Гаразд, давай познайомимося ближче. Я Ельза, Ельза Бронкі. Твоя однокласниця.-доброзичливо почала я.
-Я вже говорила, мені не потрібні друзі.- відповіла Моллі.
-Чому? В школі без друзів дуже важко прожити.-з такою ж посмішкою сказала я.
-Але ж ти прожила.- сказавши це Моллі круто повернулася і пішла геть з їдальні.
І що це було, звідки вона знає про це. Я так і стояла до кінця перерви, доки мої роздуми не перебив дзвінок на урок.
Після сіми уроків в школі, я відправилася додому.
Коментарі