Психотерапевт та психолог вийшли надвір. Там не було темно, ні. Було світло, і прямо в очі бив їм світ яскравими трупами коней, ніби на сільському базарі. Машини продовжували їхати, і скоро від мертвих конячок лишилася лише брудна каша з крові, кишок та шматочків шкіри. Розвинена енергія так і билася в квітучі акації.

Перший закурив. Голосно клацнула запальничка, ніби кнопка запуску ядерної ракети.
– А як ти дізнався, що мене звуть Псúхі?
– Так у тебе ж бейдж був.
– А-а, точно...
Далі який час ішли мовчки. Чутно було лише голосні зойки дітей з боку музичної школи: вчилися грати на гітарі та співати пісні про те, як хóроше жити на цьому світі.
– Я у такі моменти згадую свою матір, – сказав психотерапевт, коли вони проходили повз струнку жовто-блакитну тополю.
– А що то була за матір? – по-дитячому наївно спитав психолог.
– Вона дуже любила вимірювати все на світі, точно все підраховувати. І от, одного разу, вона вирішила виміряти довжину людського стравоходу на собі. Сказала нам із татом, що буде засовувати собі в горло вимірювальну стрічку, а ми маємо розрізати їй живіт і тримати кінець сантиметру на вході до шлунку, максимально точно. Ну, то ми й розрізали їй живіт. Стравохід вона так і не поміряла.

Обидва тут-таки несподівано, але щиро гигикнули одразу ж затихли, усвідомивши, що їх розсмішило.

Життя – дивна штука. Ти все сидиш на ньому, сидиш, намагаєшся всістися якомога зручніше, натираєш собі зад до крові, рвешся до влади, якої так прагнув твій батько. А в результаті так усе життя і йдеш кривавою доріжкою, кінця-краю в якої нема. І через кожні чотириста метрів стоїть чорношкірий дядечко в костюмі чумного лікаря, який питає: "Скільки тобі років? А чи живеш ти?" Так, живу! А що? Для тебе життя – це просто океан гною, як і для всіх інших. Просто в якийсь момент тобі хочеться відчувати у роті не гній, а ніжний вершковий крем.

Наші герої, як у кіно, пішли у захід сонця. А місто одразу ж вибухнуло, знищивши усі конячі трупи та блакитні автомобілі. Останній раз за все життя цвірінькнула пташка, а учні музичної школи встигли лише проспівати: "...І хóроше..."