По-третє
– "Римарук був генієм, а ти – ні". З цими словами мій босс, Пам'ятник Бурчуку, звільнив найбільшого металурга на землі – Василя Артистовича Маслюченка. Ти, певно, такого і не знаєш.
– Ні, – чесно зізнавався психотерапевт. Обидва вже влили в свої тіла близько десяти келихів дорогого вина.
– Мій босс, Пам'ятник Бурчуку, займався рекрутингом. Тоді війна була, пам'ятаєш? Не в нас, а там. Так от, він назбирував чоловіків. Йому були потрібні, як він казав, "міцні командос". Ну, а що?
– Ні-ні, ти продовжуй.
– То от, цей Пам'ятник покликав якось нас обох – мене і Маслюченка – до себе і каже: "Ви хлопці, краще б, замість отого, зайнялися б оцим-от". Я тоді нічого не зрозумів, взагалі не вдупляв. А Василь все схопив. І пішов працювати металургом. Таке велетенське підприємство – і він ото, такий маленький там бігав. Мені його і тоді було шкода, а зараз ще більше, після того, як його звільнили. А робив він не казна-що – реактори! Для літаків, які збоку стоять. Бувало, залізе в один такий, лагодить там щось – а всі чогось думали, що він там одразу і помер. Ну, буває. А де зараз реактори? В металобрухті! А Василь де? В топ-менеджменті...
Синє сонце надворі ще навіть не сіло. Кози бігали туди-сюди, файв о' клок – словом, метушня. Проте коли сказав Психі про менеджмент, коли зайшла мова про високі матерії, – світ збліднув. І стало все так, ніби тисячі тат повернулися до своїх синів та повиливали на світ мільярди тонн купленого молока.
– Ні, – чесно зізнавався психотерапевт. Обидва вже влили в свої тіла близько десяти келихів дорогого вина.
– Мій босс, Пам'ятник Бурчуку, займався рекрутингом. Тоді війна була, пам'ятаєш? Не в нас, а там. Так от, він назбирував чоловіків. Йому були потрібні, як він казав, "міцні командос". Ну, а що?
– Ні-ні, ти продовжуй.
– То от, цей Пам'ятник покликав якось нас обох – мене і Маслюченка – до себе і каже: "Ви хлопці, краще б, замість отого, зайнялися б оцим-от". Я тоді нічого не зрозумів, взагалі не вдупляв. А Василь все схопив. І пішов працювати металургом. Таке велетенське підприємство – і він ото, такий маленький там бігав. Мені його і тоді було шкода, а зараз ще більше, після того, як його звільнили. А робив він не казна-що – реактори! Для літаків, які збоку стоять. Бувало, залізе в один такий, лагодить там щось – а всі чогось думали, що він там одразу і помер. Ну, буває. А де зараз реактори? В металобрухті! А Василь де? В топ-менеджменті...
Синє сонце надворі ще навіть не сіло. Кози бігали туди-сюди, файв о' клок – словом, метушня. Проте коли сказав Психі про менеджмент, коли зайшла мова про високі матерії, – світ збліднув. І стало все так, ніби тисячі тат повернулися до своїх синів та повиливали на світ мільярди тонн купленого молока.
Коментарі