Вийшовши одного разу зі своєї яранги, я побачив на горизонті зайця. "Ну, – подумав я, – це типова ситуація. Нічого незвичного. Зараз він просто побігає десь на видноколі та піде собі далі, куди ішов". Але заєць, натомість, несподівано хутко підбіг до мене, ніби не почувши моїх думок. Я здивувався і почав від цікавості придивлятися до тваринки. Згодом помітив, що цей Заєць був незвичайним: сам він був, як і усі Зайці, білим, проте кінчик хвоста у нього був чорним, а очі мали різний колір (праве око було червоним, а ліве – жовтим).

Я відійшов від Зайця, не знаю, чому. Але він рішучим стрибком повернувся до мене. Я посунувся знову, але він так само підстрибнув до мене. "Яка дивна тварина, – подумав я. – Що йому треба?"

– Чому ти не привітався зі мною? – спитав Заєць. – Чому лише подумав про те, що ти подумав?
– То ти вмієш читати думки... – тихо сказав я.
– А то, – спокійно відповіла мені тварина. – Я вмію те ж, що й ти, лише на півтора процента більше.
– То я, виходить, теж вмію читати думки?
– Ага, – так само незворушно відповів Заєць. – Вслухайся, ти теж це відчуваєш.

І я дійсно почув думки Зайця. Його мозкові імпульси стукали мені у череп, ніби християнські проповідники у двері: виховано, але наполегливо.
– У тебе немає життя, – почув я у своїй голові голос Зайця, – усе, що ти можеш – це робити вигляд, ніби навколо нічого не відбувається, а цей світ для тебе – гра у Орла чи Решку, результат якої ні на що не вплине, адже обидві сторони монети однакові. Ти продумував коли-небудь план свого життя? Чи сподівався на долю? Ти не зможеш відчути цей світ, доки не відчуєш себе.

Мені стало дуже некомфортно; ці почуття нагадували купання в душі, коли вода, під якої ти миєшся, наполовину гаряча і наполовину холодна. "Дуалізм, подумав зненацька я, от що! Ду-а-лізм!" Діло було полярного дня, і я почав збирати свої лахи. Мій розум тоді не міг з'ясувати, що відбувається, тіло рухалося автоматично, на одному суцільному рефлексі. Я й не помітив, як зібрав речі, склав ярангу і пішов світ за очі, кудись глибше у сніжну пустелю. Вже відійшовши на велику відстань, я побачив на горизонті Зайця. Він не біг за мною і стояв непорушно, проводжаючи мене своїм сильним, як мороз, і глибоким, як Північний Льодовитий океан, поглядом.