Прощання із літом (вірш у прозі)
Дивиться на мене куплений вчора футляр. Шафа сховалася знизу і теж дивиться. На вулиці відчиняється й пахне вечір — чарівний перукар, та ще й клен розкинув химерні зелені китиці.
Глянув навколо — навколо тиша. Глянув навколо — навколо гра. А диван й далі комфортний вірш свій пише, а я розумію, що навколо нічого нема.
Тільки сумні рядки стеляться, наче матраци думок маршрутки. Общага виконує обов'язок свій: перетворює нас на гріб. Я, наче місто на війні, переходжу із рук у руки, а ліс металевобетонний знову закохується у своїй претенційній грі.
Вийшов на свій балкон. Прощавайте, товариш літо! Літо — від слова літопис, я знаю це надто точно. Відчуваю потугу, а поруч палять сусіди. Серпень хворіє і знову влаштовує цю гúдку прощу.
Прозу писати немає сил, писати вірші бажання нема. Літо схоже на солоденький гліцин: стреси знімає та не відпуска. Додати хотілося б про бузок: він нагадує прикрашений катафалк, що на наших очах за ріг заверта і робить останній гудок.
Ну що, Басьо, ти радієш? Так? Хочеш почути мою думку про це? Вона смілива, як розум Бруно, і як наша блакитна куля проста: я відчуваю, як серце дістав золотистий пінцет.
Годі базікати! Тут і ніколи зараз! Перемога за нами буде! Місто стоїть над нами, наче Вішну фаллос. Ми лишилися вдома. На вулиці зникли люди.
31.08.22
Глянув навколо — навколо тиша. Глянув навколо — навколо гра. А диван й далі комфортний вірш свій пише, а я розумію, що навколо нічого нема.
Тільки сумні рядки стеляться, наче матраци думок маршрутки. Общага виконує обов'язок свій: перетворює нас на гріб. Я, наче місто на війні, переходжу із рук у руки, а ліс металевобетонний знову закохується у своїй претенційній грі.
Вийшов на свій балкон. Прощавайте, товариш літо! Літо — від слова літопис, я знаю це надто точно. Відчуваю потугу, а поруч палять сусіди. Серпень хворіє і знову влаштовує цю гúдку прощу.
Прозу писати немає сил, писати вірші бажання нема. Літо схоже на солоденький гліцин: стреси знімає та не відпуска. Додати хотілося б про бузок: він нагадує прикрашений катафалк, що на наших очах за ріг заверта і робить останній гудок.
Ну що, Басьо, ти радієш? Так? Хочеш почути мою думку про це? Вона смілива, як розум Бруно, і як наша блакитна куля проста: я відчуваю, як серце дістав золотистий пінцет.
Годі базікати! Тут і ніколи зараз! Перемога за нами буде! Місто стоїть над нами, наче Вішну фаллос. Ми лишилися вдома. На вулиці зникли люди.
31.08.22
Коментарі