قصه قصيره
قال لي أبي ذات يوم إن أردت أن تفهم معظم ما في الحياه فاحفظ كلامي عن ظهر قلب إني لتطربني الخلال كريمه طرب الغريب بأوبه وتلاق وتهزني ذكري المروءه والندي بين الشمائل هزه المشتاق فإذا رزقت خليقه محموده فقد اصطفاك مقسم الأرزاق فالناس هذا حظه مال وذا علم وذاك مكارم الأخلاق والمال إن لم تدخره محصنا بالعلم كان نهايه الإملاق والعلم إن لم تكتنفه شمائل تعليه كانت مطيه الإخفاق لا تحسبن العلم ينفع وحده ما لم يتوج ربه بخلاق (منقول) ثم سألته أهناك بشر بلا إنسانيه أو ضمير فأجابني قائل أن من يقول مثل الكلام الآتي هو كذلك: سحقا لهذا الكون اجمع وليحل به الدمار فلينزلوا بي ما استطاعوا من سباب واحتقار فليحلموا ان كانت الأحلام تشبع من يجوع اني سأحيا لا رجاء ولا اشتياق ولا نزوع في البدء كان يطيف بي شبح يقال له الضمير أنا منه مثل اللص يسمع وقع اقدام الخفير شبح تنفس ثم مات واللص عاد هو الخفير. (منقول) ده فكره أشعار منقوله ومحادثات بسيطه . + عارفه انها مش المستوي بس انا بحبها فحبيت انشرها
2020-07-26 00:52:40
5
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Duaa Is Lazy
حبيييت💛
Відповісти
2020-07-26 20:27:59
1
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12157
Пóдрузі
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
3203