— Як себе почуваєш? — тихо запитав мій "рятівник".

— Де ми? — розгублено запитала я.

— А як думаєш?

— Ми граємо в питання-відповідь? — роздратовано сказала я.

— Ми їдемо в безпечне місце. Як ти себе почуваєш? — ще раз повторив він.

— Куди саме? Чому мене викрали? Що відбувається? Хто ці люди? — крикнула я.

— Заспокойся! Я розкажу тобі все. Але трішки пізніше.

— Куди ми їдемо? — ще раз запитала я, але вже спокійніше.

— В мій будинок. Там ти будеш в безпеці, — він дістав з кишені своєї шкіряної куртки хустинку. — тримай, витри кров.

— Дякую, у тебе є вода? — запитала я, стираючи з обличчя присохші плями крові.

— Просунь руку між сидінь, там пляшка. — я зробила все як він і сказав, біля пляшки лежав пістолет. Стріляти я вмію, тато навчив. І одного разу ці навички мені знадобилися. Ми звикли жити не у повній безпеці. На тата "полює" багато різних людей. Він нашкодив майже кожному. Крав у злодіїв, як Робін Гуд. Його головний ворог – Том Гарві. Вони з татом були друзями ще з дитинства. Пішли однаковими незаконними шляхами. Тато крав, а його друг продавав. Але після жахливої трагедії Том змінився. Хоча переживши таке важко залишитися собою. Його дружина та маленький син потрапили в аварію. На жаль, кохану Тома не врятували. Його сина лікарі буквально зібрали по частинках. Чому Том і тато стали ворогами? Машину в якій був син та дружина Тома Гарві вів мій батько. Чому він? Елла — дружина Тома подзвонила тату і благала забрати їх з дитиною. У Тома були серйозні проблеми з алкоголем. Та після аварії виявилось, що в цей день Гарві був абсолютно тверезий. Чому тоді його дружина просила мого батька врятувати її? Навіщо вона тікала? Мені, на жаль, не розповіли всієї історії. Та, впринципі,  у кого можна про це запитати? Поліції заплатили, щоб діло зам'яли. Але Том не пробачив цього моєму татові. Його люди прийшли в наш дім для помсти. Мені тоді було 9 років. Вночі я спустилася на перший поверх за солодощами поки батьки спали. Вхідні двері були відчинені. Три чоловіка в масках і зі зброєю в руках забігли в дім. Я сховалася за шкафом. Потім забігла в офіс тата. Відкрила шухляду в робочому столі і дістала пістолет. Через хвилину в кімнату зайшов один з тих чоловіків. Побачив мене. Почав підходити ближче і я вистрілила. Влучила в живіт. На звук прибіг тато. Далі приїхала охорона та поліція. Після того випадку пістолет лижить в кожній кімнаті нашого дому. І навіть після розлучення батьків, у мами лишилась "звичка" ховати зброю в різних шухлядах. Зараз я відчуваю себе абсолютно так само як і тоді.  У мене є буквально секунда на роздуми. Але іншого варіанту я не бачу. Рей навіть не повернув голову, він пильно і впевнено дивився на дорогу. Хоча машин на трасі не було. Я швидко взяла в руки пістолет. Він, нарешті, звернув на мене увагу.

— І навіщо тобі мій пістолет? — спокійно запитав хлопець.

— Навіщо ти мене врятував? — голосно крикнула я.

— Я ж сказав, на всі питання відповім потім

— Зараз! Або я вистрілю!

— Не вистрілиш.

Це справді мій єдиний варіант. Я просто його пораню. Виштовхну з машини і сяду за кермо. Прав у мене ще досі немає. Але їздити я вмію. Я б просто втекла звідси. Знайшла поліцію, розповіла про все. Мама, напевно, неймовірно переживає. Як я за нею сумую. Тому треба діяти. Я направила пістолет йому в ногу.

— Зупини машину. — знову крикнула я.

Але він не зупинив.

— Я стріляю! Один. Два. Три.

Я сильно зжимаю пістолет в руках і напискаю на курок.