— Що шукає? — з насмішкою запитав Рей.

Я просто глянула на нього і продовжила. Але марно. Напевне, кулі в його кишені. Я потягнулася рукою до шкіряної куртки Рея, яка в той момент була на ньому. 

— Ого, хочеш познайомитися ближче? — сказав Рей піднявши брови і прикусивши нижню губу.

Я знову проігнорувала його. Кишені виявилися порожніми. Я видихнула і поклала пістолет назад. 

— Все? Ти заспокоїлась? — тихо запитав Рей.

Я нічого не відповіла. 

— Ти образилась на мене? — усміхнувся хлопець. — Взагалі то, я врятував твоє життя, а ти намагалась мене вбити. Чому ви, жінки, такі дивні? Де логіка?

— Це я дивна? У мене було день народження, я вперше за багато часу повинна була побачити батька. Мене викрав мій же таксист, а потім побив. Хоча я планувала залишити йому чайові. Далі мене знову викрадають. Тільки цього разу, це робить пихатий індик, розповідаючи про благородну місію "врятувати моє життя".

— Вітаю, скільки тобі виповнилось? — серйозно запитав Рей, повернувши погляд на мене.

— Це єдине, що ти почув? — сказала я, дивлячись йому прямо в очі.

— Ні, ще ти багато жалілася на життя і щось таке! — він розсміявся. — То скільки тобі виповнилось?

— Ти хочеш почути про мене детальну інформацію?

— Твого віку мені б вистачило, але часу у нас багато, можеш розповідати. — сонце, яке вже заходило, гралося своїми променями на його обличчі. На одну секунду він мені навіть здався симпатичним. Таких як Рей любить моя подруга Саманта. Вона завжди обирає хлопців зі світлими очима і жахливим характером. Саманта каже, що вони підходять під її образ. Вона блондинка з ідеальною фігурою. Навідмінно від мене, Саманта годинами займається в залі, сидить на дієтах, або чарівних пігулках для зменшення ваги. Хоча куди ще менше? Вона любить такі "пригоди" і зараз, напевне, сказала б: "Нейта, тебе викрав неймовірно гарячий хлопець, чому тут скаржитись? Бери бика за роги". Але я зовсім не така. Мене мало цікавить зовнішність. Хоча за своїм виглядом я слідкую. Щотижневий шопінг, манікюр, години в салонах краси та спа-центрах. Ненавиджу. Просто я стараюсь відповідати своєму статусу, але виходить не дуже. Насправді, мені подобається дивитися вночі на зорі, ловити мильні бульбашки в парку, допомагати тваринам в притулку, читати на підвіконні. Навряд мої багаті "друзі" зрозуміють такі мої захоплення.

— Давай зіграєм в гру? — запропонувала я.

— Тільки в щось пристойне. — посміхнувся Рей.

— То ти окрім курсів "Як забрати дівчину з одного полону в інший", ходив ще на курси " Як жартувати недоречно у будь-якій ситуації?

На одну секунду він знову посміхнувся, потім різко став серйозним і зробив вигляд, що його не розсмішив мій жарт.

— То, що за гру ти пропонуєш?

— Я ніколи не. Кожного разу, коли почуєш твордження, яке ти робив, треба загорну... — він перервав моє пояснення.

— Загорнути палець. Я знаю правила гри. Починай!

— Добре. Я ніколи не викрадала людей!

— Я тебе врятував!

— Тоді можна я вже піду?

— Ні, Нейта, тобі не можна йти. — спокійно сказав Рей.

— Тоді загортай палець.

— Я за кермом. 

— Точно. Моя ліва рука це ти, права – я.

— Чому я – ліва рука?

— Чиї руки, той і вигадує правила.

— Добре, тепер моя черга. — він подумав кілька секунд і сказав. — Скільки тобі виповнилось років?

— 19.

— Така мала, а вже гуляєш до ночі з незнайомцем. 

— Дуже смішно! Моя черга. Скільки тобі років?

— Мені 20.

— Серйозно?

— Абсолютно.

— Такий малий, а вже викрадаєш дівчат?

Ми разом почали сміятися. Він дивився мені в очі. І на секунду мені здалось, що ми просто друзі, які їдуть на пікнік чи в кафе. До речі, я ще досі була неймовірно голодна. Така голодна, що мій живіт почав повідомляти про це своєю рятівною сереною. 

— Ти хочеш їсти? — запитав Рей.

— Це можна зараховувати як питання в грі?

— Ні, це просто ввічливість.

— Так, Рей, я дуже голодна.

— На жаль, у мене нічого немає, — він почав роздивлятися в різні кутки машини. — Хоча...Зачекай секунду. — він зупинив машину. Відкрив двері і вийшов. Це був хороший момент, щоб втекти. Але я навіть не зрушилась з місця. Він підійшов до багажника і відчинив його. Взяв пакунок і повернувся всередину.

— Що це? — запитала я.

— Вечеря.

Він вийняв з пакунка майже чорний банан, яблуко і шоколадку. Я зразу схопила шоколадку і почала їсти. Обожнюю солодке. Особливо бабусин малиновий торт. Це щось неймовірне. 

— Дякую!

Він почав їхати повільніше. Витягнув руку і торкнувся моєї щоки. Я здивовано глянула і зразу відсунулась далі від нього.

— Ти вся в шоколаді.

— Та просто скажи, що хотів до мене торкнутися. — розсміялась і сказала я.

Він легко посміхнувся і почав дивитися на дорогу перед собою. Ми поїхали швидше. В машині літало якесь напруження.

— Граємо далі? — я порушила мовчанку.

— Ти боїшся мене?

— А треба? 

— Ну, ти сама кажеш, що я тебе викрав.

— Ти хочеш мене вбити?

— Що? Ні? — здивовано відповів Рей і опустив брови.

— Тоді ні, я тебе не боюсь.

— Я тобі подобаюсь?

— Моя черга ставити питання! — швидко відповіла я.

— Ні. Ти запитала чи хочу я тебе вбити.

— Твоя правда. Але твоє питання не доречне. 

— Чому? Ми з тобою разом вже майже 24 години. Ти точно закохалася. 

Не знаю чому, але я відчула, що щоки почали горіти. Дивно себе почуваю. Як мені може подобатись мій викрадач? Чи рятівник? З цим розберусь пізніше.

— Ні! Ти не подобаєшся мені.

— А твої червоні щоки кажуть про інше.

Я ніяково торкнулась руками своїх щік. Вони правда були гарячі.

— В машині просто жарко.

Він підтягнув одну руку ближче до мене. Я різко відхилилася в бік.

— Я хочу кондиціонер ввімкнути. Чого ти такий переляк?

І справді. Веду себе як дурненька. Але біля нього я не можу поводитись по іншому.

— Тепер точно моя черга. Ще далеко до місця нашого прибуття?

— Ні, ми вже майже приїхали. — відповів хлопець. — Ти казала, що день народження — це був перший за багато часу шанс побачити батька. Ви не спілкуєтесь?

— Просто батьки розлучилися. 

— Ні, тут щось більше. Можеш довіряти мені.

Я голосно засміялася.

— Довіряти тобі?

—Ну, інших варіантів немає. Бо доведеться і правда тебе вбити. — розсміявся хлопець.

— Боюсь, що після моєї розповіді вбити доведеться тебе. — пожартувала у відповідь я.

— Давай ти розповісиш мені про свого батька, а я тобі про свого?

— Та мені немає, що розповідати. Просто тато злочинець. Мама не витримала його і виставила за двері. З того моменту ми і не спілкуємося. Я б хотіла, але він не проявляв особливої ініціативи.

— Ого. Мені шкода.

— Все нормально. Я вже звикла. А який твій батько?

— Він теж не особливо цікавиться моїм життям. Я працюю на нього. І це все наше спілкуваня. — сумно сказав Рей. Мені навіть захотілося його якось підтримати. Але я стрималась. — Розкажи про свою маму.

— Вона чудова, неймовірно красива і добра. У неї, як і в мене, густе каштанове волосся і любов до музики. Після розлучення щастя в її очах стало менше. Раніше ми багато часу проводили разом. Тепер вона більше спілкується зі своїм психологом. Від бабусі їй не передалось вміння готувати, але передалось ім'я. Стареньку звати Лілія, а мою маму – Лія. 

— Оригінально. — засміявся Рей. — очима ти також пішла в маму?

— Ні. Це вже татин подаруночок. В школі з мене знущалися через таку "особливість". Потім я виросла і навчилася давати відсіч.

— А мені подобаються твої очі!

Я знову почервоніла. Щоб він не помітив довелось повернути голову і робити вигляд, що милуюсь видом в вікні. Хоча на вулиці була повна темрява.

— Розкажи про свою маму? — запитала я.

— Ми вже майже приїхали. Давай трішки відпочинемо від розмов?

— Добре. Як скажеш.

Навколо був лише ліс. Рей повернув праворуч. Асфальт змінився на ями і камні. Машину дуже трясло. Проїхавши ще декілька кілометрів, перед нами з'явився невеличкий будинок. Сучасний і дуже красивий. 

— Ти тут  живеш? — запитала я.

— Не живу. Це будинок мого тата. Він тут буває лише взимку. Тому весь інший час дім в моєму розпоряджені.

— Гарно. — з захопленням сказала я.

— Ти ще в середині не бачила.

Він припаркував машину біля входу. Вийшов. Підійшов до моїх дверей і відчинив. Я теж вийшла. Загорнулась в ковдру і пішла слідом за моїм викрадачем.