Вірші
злива шаркає автомобілями по асфальту...
злива шаркає автомобілями по асфальту,
краплі потраплять сьогодні на першу шпальту.
настрій — кутатись в теплий светр і малювати думки:
соняшний обрій, в небі ні хмари, а поруч ти.
бурштинові очі, у них, як комахи, зіниці та сонячний блік.
якби не знав точно, що ти не відьма, напевно, давно б утік.
заблуканий в довгих віях, неначе риба в рибальській сітці,
стікаю сльозами кохання на теплі яблука щік.
палючо руді пасма ниткою Аріадни між ластовинням на тілі
ведуть мене до вуст пелюстків, я лечу наче бджоли на сік.
в тебе обличчя юної вéсни, волосся, як осінь, на дотик — зима.
така мовчазна, але ніби справжня.
коли ж придивитись — то нежива.
на жаль, художник із мене ніякий, але картина з-під пензля таки зійшла.
кажуть, що справжні шедеври, роботи майстра
мають в собі частинку його — то сяє душа.
я озирнуся на стіни та стелю своєї кімнати,
там я побачу життя соковиті барви.
замість шпалер — мої думки, веселі й яскраві,
на них падає промінь, під ним вони сяють, як скáрби.
я подивлюсь у вікно (вже минули години) —
злива як почалась, так собі і іде.
яке все ж таке щастя, що серед цієї вічної зливи
є острів кохання із царством думок, що цвіте.
3
0
422
