– Почнімо з того, – сказав Миронський, – що взагалі ще на етапі свого зародження Українська Нація була однією з кращих на Землі. Як відомо, люди пішли з Африки. Але українці, як і усі слов'яни (себто поляки, білоруси, чехи, словаки, серби, хорвати, болгари та інші), з'явилися як такі приблизно у області сучасної Київщини. Від самого початку вони мали дуже важливу, особливу історичну місію, і особливо вирізнялися з-поміж них ми – українці. Адже саме на наших теренах зароджувалася слов'янська державність, яку за основу пізніше взяли такі великі правителі, як Карл Великий та Отон I. Бурхливо розвивалася Київська Русь, яка свого часу стала величезною та багатою державою. Поради в київського князя просили навіть французькі королі та Папи Римські. Саме Київ, а не москва, був Третім Римом, адже саме Київ після падіння Константинополя став центром православного світу.

Київська Русь у XIII столітті була знищена як єдина та самостійна слов'янська держава монголо-татарами. У часи їхнього гніту на північному сході колишньої Русі від змішування татаро-монгольської та фіно-угорської крові з'явилася деяка субетнічна група, які називали себе "московитами". Саме ця назва є історично справедливою, а не самопроголошений титул "росіян" і тим паче "великоросів". московити були відомі своїм колабораціонізмом із тюркськими загарбниками, через що у всіх православних слов'ян завжди викликали однозначну ненависть. Саме представники цього субетносу стояли за занепадом Галицько-Волинської монархії. Її падіння було вигідно панівному режиму, адже від диких кочівників московитам передалася первісна нетерпимість до усього чужорідного та відокремленого.

Треба відзначити, однак, що вже тоді існувала чітка межа між слов'янським народом та народом-сурогатом, який прийшов незрозуміло звідки і походить незрозуміло від кого. Ще князь Святослав Хоробрий просував ідею панслов'янізму, що була розвинута його наступниками. Інакше кажучи, московити ≠ слов'яни, і так було завжди.

Пізніше влада над українським народом перейшла до Великого Князівства Литовського, яке намагалося просувати слов'янофільські тенденції, але так і не змогло реалізувати їх повністю через тиск московитів з одного боку та польської шовіністичної королівщини – з іншого.

Після Люблінської унії більша частина етнічних українських земель увійшла до складу Польського королівства у складі Речі Посполитої. Польський режим відрізнявся крайною нетерпимістю до українства та православ'я і приніс чимало горя нашому народу. Слід зазначити, що сучасні поляки зрозуміли, однак, свої помилки, і тепер вони є нашим братським народом.

У відповідь на свавілля польської королівщини виникло козацтво. Воно внесло величезний вклад у розвиток національної ідеї українців та захищало їхні права. Але у якийсь момент політично розчарована гетьманська верхівка обернула свій погляд до тієї самої московії, яка тоді вже встигла стати окремою державою і прагнула загарбати усі навколишні землі. У Переяславі за сприяння Богдана Хмельницького відбувся офіційний продаж української землі у лапи московії, що була прикрита "спільною історією та вірою". Неважко здогадатися, що усе це – величезна брехня. З того часу настала епоха панування в Україні московських порядків. Звичайно, були люди, які намагалися запобігти остаточному закріпаченню українства та зберегти хоч краплину незалежності, у тому числі герой України Іван Мазепа, але усе було марно.

Антилюдський та антицивілізаційний московський режим усіма силами намагався знищити українців як народ, як клас, як націю. Безжально душив він століттями українську культуру, мову, самосвідомість та самоповагу, щоб зробити з нас таке ж бидляче стадо, як і він сам.